Знищення військового потенціалу України 1991–2014 роки.
Вступ: Політичний Вирок та Юридичні Наслідки. Розпад радянського союзу залишив Україні один із найбільших військових арсеналів у Європі. Однак, до моменту російської анексії Криму та початку війни на Донбасі у 2014 році, Збройні Сили України (ЗСУ) виявилися в критичному стані, що стало результатом системного та тривалого руйнування військового потенціалу.
Як свідчать відкриті джерела, включаючи діяльність Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради, це знищення відбувалося через скорочення особового складу, масовий розпродаж військового майна та техніки, недофінансування та відсутність стратегічного планування з боку вищого військово-політичного керівництва країни протягом 1991–2014 років.
Етапи та Механізми Знищення Військового Потенціалу
ТСК Верховної Ради та експерти виділяють кілька ключових етапів, на яких відбувалося руйнування ЗСУ:
1. Знищення Стратегічних Можливостей (приблизно 1994–2004 роки). Цей етап характеризувався виконанням міжнародних зобов’язань, зокрема в рамках Договору про скорочення звичайних збройних сил у Європі (ДЗЗСЄ), але також і повним руйнуванням стратегічних компонентів, які перейшли Україні у спадок від СРСР.
Ракетні війська та авіація стратегічного призначення: Були знищені або передані. Особливо відчутною була втрата ядерного потенціалу.
Масове скорочення: Чисельність ЗСУ постійно скорочувалася, а об’єкти військової інфраструктури (військові містечка, навчальні заклади) часто відчужувалися.
2. Руйнування Оперативно-Тактичного Рівня та його Розпродаж 1991–2014 роки. Ключовим механізмом підриву боєздатності стало необґрунтоване включення військового майна до переліків надлишкового з метою подальшої реалізації.
Розпродаж Озброєння та Техніки: Міністри оборони та Кабінет Міністрів України регулярно ініціювали рішення про переведення танків, літаків, БМП, гармат та іншої техніки у статус “надлишкового майна”. Це майно потім реалізовували за залишковими цінами, які були в 10–20 разів меншими за ринкову вартість.
Наслідок: Значна частина проданого озброєння на сьогоднішній день є критичною номенклатурою для забезпечення потреб ЗСУ.
Відсутність модернізації: Кошти від продажу не спрямовувалися на належну модернізацію чи закупівлю нової техніки.
3. Критичне Недофінансування та Знищення Інфраструктури, особливо в 2010–2014 роках. Період президентства віктора януковича часто згадується як етап остаточного розвалу армії.
Мінімальні видатки: У 2013 році видатки на армію були найменшими за всю історію незалежності, перебуваючи на рівні близько 1% від ВВП.
Заборона розгляду рашки, як загрози: Військовому командуванню не дозволяли розглядати росію як потенційну загрозу, що унеможливлювало планування оборони від неї.
Плани розформування: У 2012 році навіть існував наказ підготувати пропозиції щодо розформування Повітряних сил як роду військ.
Скорочення військових навчальних закладів та іншого персоналу.
Напередодні 2014 року чисельність винятково військовослужбовців становила близько 120 тисяч осіб, а залишок техніки був мізерним порівняно з початковим арсеналом: наприклад, залишилося лише близько 686 танків та декілька десятків бойових літаків з тисяч одиниць, що успадкувала Україна.
Відповідальність Керівництва
Політичний вирок за підрив обороноздатності держави стосується всіх керівників держави та військових відомств у період з 1991 до 2014 року, включаючи:
Президентів України (Леонід Кравчук, леонід кучма, Віктор Ющенко, віктор янукович) як Верховних Головнокомандувачів, які підписували ключові рішення про скорочення та відчуження.
Прем’єр-міністрів та Кабінет Міністрів, які приймали постанови про відчуження військового майна (дивіться пофамільний перелік у другій частині).
Міністрів оборони та Начальників Генштабу, які ініціювали переведення боєздатної техніки у статус “надлишкової” (дивіться пофамільний перелік у другій частині).
Розслідування діяльності усіх колишніх міністрів оборони та начальників Генштабу у період 1991–2014 років було доручено правоохоронним органам для визначення їхньої ролі у “генерації знищення військового потенціалу”.
Досвід 2014 року став гірким уроком і каталізатором для відродження ЗСУ, яке почалося вже під час війни зусиллями волонтерів та нового військово-політичного керівництва.
Таким чином, усе вище керівництво країни з 1991 по 2014 рік прямо чи опосередковано сприяло, або не протидіяло, процесам, які призвели до критичної втрати обороноздатності України на момент російського вторгнення у 2014 році і саме вони повинні відповісти своєю свободою і всім майном за ті жахливі жертви, які несе Україна з листопада 2013 року.
СЛАВА УКРАЇНІ!
Ставте like і підпишіться: