Діяльність міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа, який обіймає посаду з 2015 року і є представником Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, неодноразово ставала об’єктом уваги антикорупційних органів, журналістських розслідувань та суспільної критики.

​Звинувачення у Корупції та Нецільовому Використанні Коштів
​Незважаючи на регулярну апеляцію до патріотичних гасел, критичні матеріали та розслідування у відкритих джерелах часто зосереджуються на таких аспектах:
​Скандали із Закупівлями та Тендерами: Неодноразово піднімалися питання щодо прозорості та обґрунтованості муніципальних закупівель, зокрема, щодо ремонту доріг, будівництва об’єктів інфраструктури та придбання техніки. Журналісти-розслідувачі вказували на ймовірне завищення цін та преференції для окремих, пов’язаних із міською владою, компаній.

​Земельні Питання та Забудова: Одним із найбільш критикованих напрямків є рішення щодо виділення земельних ділянок та дозволів на будівництво. Критики стверджують про непрозорість цих процесів, що, на їхню думку, призводить до “дерибану” міських земель, хаотичної забудови та ігнорування інтересів громади на користь інтересів забудовників.
​Справа “Теплокомуненерго” та Інші Розслідування: Впродовж років правоохоронні органи порушували справи, пов’язані з діяльністю комунальних підприємств під управлінням Марцінківа. Однією з найбільш резонансних була справа, пов’язана з Івано-Франківським міським теплокомуненерго (ТКЕ), де фігурували підозри у привласненні майна та зловживанні службовим становищем. Хоча Марцінків особисто не завжди отримував підозру, скандали стосувалися його підлеглих та комунальної сфери, за яку він несе політичну відповідальність.

​Політична Відповідальність та Ефект Деморалізації
​Дискредитація патріотизму через корупцію, що прикривається націоналістичною риторикою, має вагоме суспільне підґрунтя.
​”Щит Патріотизму”: Критики стверджують, що використання національно-патріотичної риторики та символіки ВО “Свобода” часто слугує “щитом” для прикриття неефективного управління та можливих корупційних схем. Це створює небезпечний прецедент, коли люди починають асоціювати патріотизм не зі служінням державі, а з особистим збагаченням під патріотичними гаслами.

​Справа Головка та Інші Приклади: Згадка про ексголову Тернопільської обласної ради Михайла Головка (також ВО “Свобода”), який був засуджений до 8 років позбавлення волі за вимагання та отримання неправомірної вигоди (хабара) за припинення кримінального провадження, є яскравим прикладом таких ризиків. Цей та інші подібні випадки, що стосуються членів ВО “Свобода” (як-от справи проти колишнього мера Тернополя Сергія Надала та звинувачення проти інших їхніх функціонерів) посилюють думку про системну проблему.

​Підрив Довіри: Діяльність, яка поєднує декларовану любов до Батьківщини з фактами чи підозрами у розкраданні ресурсів, фундаментально підриває довіру громадян до інститутів влади, місцевого самоврядування та, що найгірше, нівелює ідею патріотизму як чесного служіння. Це деморалізує суспільство, створюючи цинічне ставлення до публічних діячів, які використовують найвищі національні цінності для прикриття особистої вигоди.

​На прикладі Івано-Франківська та керівництва Марцінківа, критика зводиться до того, що фактичне управління містом (тендери, забудова, комунальні послуги) часто не відповідає високим моральним стандартам, проголошеним політичною силою, і стає джерелом політичної напруги та підозр у корупції.

​Висновок
​Критичний погляд на діяльність Руслана Марцінківа та його соратників із ВО “Свобода” в Івано-Франківську базується на численних повідомленнях ЗМІ та правоохоронних органів про непрозорість рішень, корупційні скандали навколо муніципальних закупівель та розпорядження міською власністю.

​Найбільш руйнівним наслідком такої діяльності є те, що вона перетворює патріотизм із заклику до чесного служіння на ширму для збагачення. Цей ефект деморалізації суспільства та дискредитації національних ідей є однією з найсерйозніших загроз для розвитку громадянського суспільства в Україні особливо в час агресії путінської рашки проти України!!!
#Івано-Франківськ
#Марцінків
#корупція
#Свобода
#головко
#Надал
#відкати
#дерибан

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Гроші платників податків – на фікцію? Як європейські дотації живлять великодержавний шовінізм “російської опозиції”.

В крайні ​роки Європа стала прихистком для численних представників так званої російської “опозиції”, які тікали від режиму путіна. Вони отримують фінансову підтримку від Європейського Союзу, гранти та майданчики для виступів, позиціонуючи себе як “іншу росію” – силу, що прагне демократії та поваги до міжнародного права. Однак, при детальнішому розгляді, діяльність значної частини цієї “опозиції” перетворюється на цинічну імітацію, що несе серйозні ризики для України та європейської безпеки.

​Великодержавний шовінізм як “новий” порядок денний
​Однією з найбільш кричущих проблем є те, що, попри декларовану опозиційність до путіна, багато його критиків залишаються носіями глибоко вкоріненого великодержавного шовінізму. Їхня риторика часто лише незначною мірою відрізняється від офіційної кремлівської пропаганди, коли мова заходить про Україну.

​Замість чіткого визнання росії агресором, беззастережного засудження окупації та повної підтримки територіальної цілісності України в кордонах 1991 року, ми регулярно чуємо: ​натяки на “один народ”.

Навіть під час війни деякі опозиціонери дозволяють собі заяви про “братні народи” та “одну культуру”, які, по суті, легітимізують імперські наративи путіна. Наприклад, один із відомих діячів, виступаючи на європейському майданчику, припустив, що етнічним росіянам “психологічно важко вбивати українців, тому що ми – один народ”, тим самим імпліцитно принижуючи інші національності, яким “простіше” воювати, та підтримуючи саму ідею російської “особливості”.

​Ухиляння від відповідальності: Фокус зміщується на “поганого путіна” та “вину режиму”, мінімізуючи колективну відповідальність російського суспільства та історичну тяглість імперської політики.

​”Торги” територіями: Деякі фігури уникають прямого засудження анексії Криму або пропонують “компромісні” рішення, що є неприйнятними для України.

​Фактично, вони виступають за “росію без путіна”, але не за “росію без імперії”. Для України та Європи це означає, що зміна лідера в Кремлі не обов’язково принесе мир, якщо нова влада продовжуватиме мислити категоріями “сфери впливу” та “один народ”.

​Імітація діяльності та фінансові потоки
​Європейський Союз та окремі країни інвестують значні кошти в підтримку російських “демократичних сил” у вигнанні. Ця допомога мала б сприяти розвитку незалежних медіа, громадянського суспільства та підготовці майбутньої демократичної еліти.

​На практиці ж, ця фінансова підтримка часто перетворюється на:
​”Розпил” грантів: Створення численних, часто дублюючих один одного, фондів, форумів та медіа, які генерують мінімальний вплив на ситуацію в росії, але чудово освоюють європейські кошти на адміністративні витрати та високі гонорари.

​Відбілювання товстосумів: Однією з найцинічніших практик є лобіювання інтересів російських олігархів та великих бізнесменів, які виїхали з росії. Ці “товстосуми” роками підтримували режим путіна, отримували від нього контракти, а тепер, опинившись під санкціями, намагаються “відбілитися” через зв’язки з “опозиційними” діячами, демонструючи фіктивну “антивоєнну” позицію. В обмін на фінансову допомогу чи лобізм у європейських столицях, “опозиціонери” фактично допомагають фінансовим донорам режиму путіна зберегти свої активи в Європі.

​Підігравання кремлю: Непрямий ефект діяльності деяких “опозиціонерів” полягає в тому, що вони консервують уявлення про росію як про єдиний, неподільний, імперський простір. Це дає путіну можливість стверджувати, що справжніх альтернатив його курсу в росії немає, а “опозиція” – це такі ж імперці, тільки більш слабкі.

​Необхідність ревізії європейської політики
​Європейські партнери мають усвідомити: підтримуючи цю так звану “опозицію”, вони ризикують фінансувати консервацію російського імперіалізму. Європа повинна вимагати від тих, кого вона підтримує, недвозначних та чітких позицій:

​Повне визнання агресії та окупації.

​Визнання імперської відповідальності, а не лише “вини путіна”.

​Підтримка деколонізації та права національних меншин росії на самовизначення.

​Інакше, європейські гроші, призначені для боротьби з диктатурою, продовжать живити лише її чергову, “оксамитову” версію, яка буде не менш небезпечною для майбутнього України та всього континенту. Справжня демократична опозиція має починатися з відмови від імперського мислення, а не з його “перефарбування” у ліберальні тони!
#шовінізм
#Європа
#війна
#путін
#опозиція

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Легендарний “батько міста”, вічний мер, Андрій Іванович #Садовий, – це ж не просто політик, це вже частина міського ландшафту, як Високий Замок чи черговий недобуд в історичному ареалі! За майже два десятиліття його “служіння” (слово “правління” якось занадто вже пахне диктатурою, чи не так?), Львів перетворився на зразок… чогось дуже специфічного.

​Давайте поглянемо на цю постать із “чесними очима”, як він сам, напевно, дивиться на свій місячний звіт про зарплату.

​Зарплата і премії: “Тяжка праця” з математичним ухилом
​Почнімо з найсвятішого – кишені мера. Коли інші #львів’яни вчаться мистецтву виживання на мінімалку, наш Андрій Іванович демонструє чудеса фінансової акробатики. Посадовий оклад? Скромно. Але ж як жити без доплат, надбавок, премій за “високі досягнення у праці” та, о, диво, за “роботу з таємними документами”!
​Звісно, робота мера – це вам не в парку каштани збирати. Це дуже, дуже тяжка праця: сидіти в Ратуші, підписувати папери, час від часу виїжджати у “стратегічні” відрядження (звісно, за наш рахунок), а потім із “тяжким” зітханням нараховувати собі та своїм заступникам премію, яка вдвічі, а то й втричі перевищує сам оклад. Це ж не #корупція, це премія за віртуозне уникнення корупції, чи щось типу того. “Чесні очі” не дадуть збрехати: такі гроші просто необхідні для збереження високого морального духу та мотивації до… ну, ви зрозуміли, до чого.

#​Закупівлі та #Земля: Великі Шахи у “Маленькому” Місті
​Ах, львівська земля! Вона, як львівська кава, дорога і з гірчинкою. І, звісно ж, вона потрібна #забудовникам, які так “щиро” люблять старовинну архітектуру, що прагнуть її… оточити чимось новеньким і високим.
​І тут на сцену виходить неперевершений майстер дрібного шрифту та “стратегічних” рішень! “#Дерибан” – це слово занадто грубе. Скажімо так: це оптимізація земельних ресурсів на користь “обраних”. Земля, яку отримують “безкоштовно” чи за заниженою вартістю, потім чудесним чином перепродається, приносячи мільйонні прибутки – не місту, звісно, а друзям-інвесторам. І мер, який мав би захищати місто від хаотичної забудови, лише “намагається” оскаржити скасування історико-архітектурних планів у судах. Це так мило! Він навіть звертається до нардепів! Боротьба із забудовниками, які приносять йому гроші… чи, точніше, дозволяють їм приносити гроші “комусь” — це ж справжній політичний трилер!

​Комунальні “Досягнення”: #Вода та #Сміття – Вічні Світочі Прогресу
​Ось тут починається апогей його “довготривалого та успішного” правління. Майже 20 років! Це ж ціла епоха! За цей час в Україні змінилося п’ять президентів, а у Львові не змінилося лише дві речі: мер і графік подачі води.

Вода. Постійне #водопостачання? Навіщо? Це ж занадто нудно! Наш мер дбає про те, щоб львів’яни не забували, що таке справжня цінність води. Виробляє у містян стійку звичку планувати життя під графік. Це ж елемент екологічної свідомості та медитації – чекати, коли ж із крана піде вода! Інші міста мають 24/7 воду. Львів має особливий, ексклюзивний досвід з елементами несподіванки.

Сміття. #Грибовицька трагедія, “сміттєва блокада”, вантажівки зі сміттям, які подорожують Україною, як дипломатичні місії! Це ж геніально! Це був перформанс, а не криза! Кожен львів’янин став учасником великого екологічного квесту “Знайди, куди поділося твоє сміття”. Замість того, щоб збудувати один завод, Садовий спромігся створити всеукраїнську дискусію про утилізацію ТПВ. Це ж піар-геній! А те, що через десятиліття проблема все ще існує, лише доводить, що це не проблема, а фірмовий стиль Садового.

​Епілог: “Львів Потребує Змін!”
​Так, Львів потребує змін! Але хіба може щось змінитися, якщо “голубий ворішка” з “чесними очима” так майстерно імітує діяльність, попутно забезпечуючи себе і своїх “друзів” на кілька життів вперед?

​Він не просто мер. Він – Символ. Символ незмінності, символ “успішного” політичного довголіття на тлі нерозв’язаних комунальних проблем та сумнівних фінансових потоків. Може, це і є його найвище досягнення? Залишатися при владі, коли все, що ти обіцяв, залишається лише обіцянками.

​Віват, Андрій Іванович! І нехай ваші премії будуть такими ж високими, як ціни на львівську землю, яку ви щойно комусь “подарували”. #Львів, як завжди, “успішно” стоїть на місці.

Але чому гонорові львів’яни майже двадцять років терплять цього персонажа???

Воїни Добра
Мережа Купуй!

ТОВ «Нова Пошта», це частина Nova Group. Діяльність компанії регулярно супроводжується критикою та скаргами з боку клієнтів.

​Власники та структура
​Засновники та ключові власники компанії “Нова Пошта” — Вячеслав Климов та Володимир Поперешнюк. Вони запустили бізнес та до сьогодні залишаються власниками контрольного пакету акцій. Міноритарним акціонером також є Інна Поперешнюк.

​Компанія залишається приватною та не залучала сторонніх стратегічних інвесторів, що дозволяє засновникам зберігати повний контроль над ключовими рішеннями. Група Nova Group, до якої входить “Нова Пошта”, також включає фінтех-компанію NovaPay (яка надає фінансові послуги) та підрозділ для міжнародних перевезень НП Глобал.

​​Критика на адресу “Нової Пошти” зазвичай концентрується навколо кількох основних аспектів:
​1.Затримки доставки
​Це одна з найпоширеніших скарг. Незважаючи на позиціонування компанії як служби експрес-доставки, клієнти часто стикаються зі значними затримками у термінах. Ці затримки можуть бути спричинені різними факторами, включаючи високе навантаження на сортувальні термінали (особливо у пікові періоди), логістичні збої та інше. Скарги клієнтів на недотримання заявлених термінів є систематичними.
​2.Проблеми з пакуванням та пошкодження відправлень
​Значна кількість негативних відгуків стосується якості перевезення та пакування. Клієнти регулярно повідомляють про:
​пошкодження або розбиття товару під час транспортування. ​Нав’язування платного пакування у відділеннях, яке, на думку клієнтів, є зайвим або неякісним. Часто персонал відмовляється приймати відправлення у пакуванні відправника, вимагаючи придбання фірмової коробки або матеріалів, що збільшує кінцеву вартість послуги.
​Втрату посилок або складність їх пошуку у разі зникнення.
​3.Високі тарифи
​Багато клієнтів вважають тарифи “Нової Пошти” завищеними порівняно з конкурентами або державним поштовим оператором. Хоча це частково компенсується швидкістю та покриттям мережі, цінова політика часто стає предметом критики.

​Оплата карткою як “Переказ коштів”
​Механізм оплати послуг, зокрема післяплати, є однією з важливих, хоча й менш публічно обговорюваних, критичних точок.

​Фінтех-послуги “Нової Пошти” надаються компанією NovaPay. Коли клієнт сплачує послуги або післяплату (зворотний переказ коштів за товар) банківською карткою через POS-термінал у відділенні, ця операція часто проходить не як класична торговельна операція (покупка), а як грошовий переказ (зазвичай послуга “Миттєвий переказ” або подібна). ​Що має наступні наслідки для клієнтів та фіскального навантаження компанії.

​Додаткові витрати для клієнтів: Банки-емітенти (особливо при використанні кредитних карток) можуть розцінювати таку операцію як “переказ коштів” (квазі-кеш, P2P-переказ) і стягувати відповідну комісію, яка значно вища, ніж комісія за звичайну оплату товарів/послуг. Це призводить до несподіваних додаткових витрат для клієнта.

​Потенційна мінімізація податкового навантаження: Проведення операцій як “переказ коштів” через власну фінансову структуру (NovaPay) може дозволяти оптимізувати податковий облік, оскільки обсяги “фінансових послуг” та “поштових послуг” оподатковуються по-різному, а післяплата є найбільш об’ємною частиною фінансового потоку. У той час як класичний еквайринг (оплата за послуги) фіксується як дохід від продажу, операція переказу відображає лише комісію за фінансову послугу.

​Висновок
Масштаби роботи ​”Нової Пошти” породжують значний обсяг критики. Скарги на затримки, пошкодження та дорожнечу є постійними. Окремої уваги заслуговує механізм проведення оплат карткою як грошових переказів, що є незручним та фінансово невигідним для клієнтів, а також викликає питання щодо прозорості фіскальних операцій компанії особливо в час воєнної агресії путінської рашки проти України!
#нова пошта
#скарги
#претензії
#податки

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Дімон медвєдєв і вова соловйов — зірки “нового путінського порядку”

​У світі, де більшість людей просто намагаються вижити від зарплати до зарплати, є справжні небожителі. Це – блискучі, випещені обличчя російського “#патріотизму”, що, здається, харчуються не лише святим духом, а й якимось дуже-дуже дорогим фуа-гра. Звісно, йдеться про дмитра #мєдвєдєва та володимира #соловйова. Ці двоє — не просто функціонери. Це — живі, ходячі пам’ятники абсурду, помноженому на долари.

​дмитро анатолійович: “Твітер-Воїн” і “Сомел’є Судного Дня”
​Почнемо з мєдвєдєва, відомого своїми твітами, написаними, мабуть, у другій половині робочого дня (десь між обідом і глибоким сном), коли алкоголь вже остаточно зайняв весь вміст його голови. Еволюція цієї особистості — це окремий жанр комедії: від “прогресивного” президента з айфоном до людини, що в кожному пості міряється ядерними боєголовками з усім світом, не забуваючи при цьому проклинати “фашистських ублюдків” (читай: будь-кого, хто не згоден з кремлівською лінією).

​Особливого шарму цій картині додає нерухомість. Коли #мєдвєдєв погрожує світові, сидячи, ймовірно, у своїй розкішній резиденції, здобутій, зрозуміло, “тяжкою і непосильною працею на благо народу”, це звучить особливо переконливо. Хто ж, як не власник мільйонних палаців, може так щиро бажати, щоб усе перетворилося на радіоактивний попіл? Логіка тут залізна: навіщо мати щось, якщо це “щось” не можна використати для того, щоб показати, який ти крутий? А якщо за кордоном його активи під арештом, то це, безумовно, “підлість Заходу”, який зазіхає на “чесно” нажите майно людини, що переживає за світову стабільність.

​володимир рудольфович: “солов’їний Послід” і “Захисник #Комо”
​Другий наш антигерой, путінський лакей #соловйов, це — еталон російської пропаганди. Кожен його ефір — це справжній майстер-клас з перетворення здорового глузду на кашу з істерики, бруду та абсолютної маячні. Він із запалом, гідним кращого застосування (наприклад, у цирку), розповідає про “загниваючий Захід”, проклинає його цінності та закликає до повного знищення.
​Іронія? Його вілли, які оприлюднив опозиціонер #Навальний, розташовані, як відомо, на тому самому “загниваючому” озері Комо в Італії. Так, той самий чоловік, який із піною з рота проповідує відмову від усього західного, насолоджувався італійським ландшафтом та кліматом, доки “підлий” Захід не арештував його “хатинки”.

​З якою ж пронизливою ноткою в голосі він тепер кричить про необхідність “взяти Київ за 72 години” і “стерти ворога з лиця землі”! Це ж очевидно: відсутність доступу до улюбленої італійської кави робить людину дуже, дуже агресивною. Мабуть, він вважає, що найкращий спосіб повернути свою нерухомість в Італії – це залякати Італію (і весь світ) до такої міри, що вони самі приповзуть і віддадуть ключі.

​”#Економічна #Катастрофа”: Деталі Інтер’єру
​Тим часом, поки ці “патріоти” з мільйонами на рахунках і палацами в найпрестижніших куточках світу (навіть якщо вони зараз арештовані) розмахують #ядерною дубиною, їхня рідна країна тихенько, але впевнено скочується в прірву. Інфляція, відтік кадрів, залежність від #Китаю, застаріле виробництво, брак товарів, якість життя, яка повертається до часів СРСР…

​Але хіба це хвилює наших антигероїв? Аж ніяк! Економічна катастрофа для них — це просто фон для їхньої величної місії. #Бідність #росіян — це “тимчасові труднощі”, які можна заглушити черговим криком про “#НАТО біля воріт” і загрозу з боку “ЛГБТ-фашистів”.

​Кінець кінцем, для мєдвєдєва і соловйова, здається, не існує жодної суперечності. Вони — найкращі представники своєї системи: люди, які живуть за принципом “погрожувати світу ядерним вогнем, сидячи у золотому #унітазі”. І поки російські #пенсіонери рахують копійки, а економіка тріщить по швах, ці двоє залишаються незламними стовпами “величі” — такими ж порожніми, як їхні погрози, і такими ж дорогими, як їхні арештовані вілли.

​Справжній апокаліпсис, панове, це не #ядерна #зима. Справжній апокаліпсис — це усвідомлення того, що такі персонажі є обличчям цілої країни.

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Сучасна Чеченська Республіка – це ж просто країна див, які існують у паралельних світах, щоправда, розташовані вони на одній і тій самій території.

​Це ж справжній “рай” на Землі, де можна побачити, як казки про східну розкіш втілюються в життя. Звісно, не для всіх. Тільки для “обраних”, що мають прямий доступ до джерела “благословення” з москви, а також до всіх “добровільних” пожертв від місцевого бізнесу та населення.

​Наближені до “батька нації” (який, звісно, є найвірнішим “піхотинцем” московського падишаха) живуть за власними законами фізики та економіки. Тут гравітація не діє на мільйони, що з’являються з повітря.
​Автопарк: Звичайний кортеж виглядає як парад останніх моделей Rolls-Royce, Lamborghini та Ferrari. Сільські дороги можуть бути розбиті, але зате вони ідеально підходять для перевірки підвіски ексклюзивних позашляховиків.

​Нерухомість: Палаци, що виблискують золотом та мармуром, ростуть, як гриби після дощу. Вони такі “скромні”, що їх видно з космосу. А якщо раптом комусь затісно, то завжди можна придбати віллу в Дубаї, де “піт, кров і молитви” чеченського народу конвертуються в панорамні види на Burj Khalifa.

​Стиль Життя: Це про безперервний потік урочистих заходів, де головна мета – змагання, у кого годинник дорожчий, а весілля сина/доньки – пафосніше. Вони щиро вірять, що Louis Vuitton і Gucci – це елементи національного костюма.

​Світ Більшості:
​На противагу цьому гламурному фасаду існує “реальність 99%”.
​Економіка: Місцеве населення має два основні “джерела доходу”: чекати мізерної дотації, яка не покриває навіть половини базових потреб, або ж працювати на “господарів життя” за копійки, постійно дякуючи за сам факт можливості дихати.

​Права та Свободи: “Свобода” тут – це ілюзія, схожа на міраж у пустелі. Свобода слова? Тільки якщо ти хвалиш “батька нації” і його московського покровителя. Право на власність? Твоє майно належить тобі рівно до того моменту, поки воно не сподобається комусь “зверху”.

​Атмосфера: У повітрі завжди висить густий коктейль із страху, покірності та тихого відчаю. Залякування і приниження – це невід’ємна частина щоденного “спілкування” з тими, хто має владу. Пограбування – це не злочин, це “перерозподіл ресурсів” на користь вірних.

​Епілог:
​Це ж і є ідеальний феодалізм у XXI столітті, приправлений сучасними технологіями та федеральними субсидіями. Якщо вистачить терпіння й удачі, ти можеш отримати роботу, наприклад, охоронцем маєтку того, хто вчора забрав у твого дядька невеличкий бізнес. І за це треба щиро дякувати! Адже головне – це стабільність і “захист традиційних цінностей”, що, в даному випадку, означає: “Ми беремо все, а ви — мовчите. Так було, є і буде” допоки в Чечні кадировці, а в москві путін!
#кадиров
#чечня
#путін
#данина

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Поява та розвиток в українському сегменті YouTube каналу “Фабрика новин” тісно пов’язані з докорінними змінами на українському медіаринку, спричиненими законом про олігархів та виходом #Ріната #Ахметова зі свого медіабізнесу у 2022 році.

​Згідно з офіційним описом каналу та даними журналістських розслідувань, “#Фабрика #новин” є частиною проєкту “#Платформа”, створеного Ростиславом Буняком та його командою. Ростислав #Буняк раніше був керівником департаменту діджитал-напрямку в “Новинній групі #Україна” (медіа-активі Ахметова, що включав канали “Україна 24”, “#Сьогодні” тощо).

​Важливий факт: “Фабрика новин” з’явилася на базі вже “розкрученого” #YouTube-каналу, який раніше належав “Україна 24” (медіа-група Ріната Ахметова). Новий власник провів ребрендинг, взявши стару, добре відому назву, що дозволило йому миттєво успадкувати велику базу підписників та історію каналу.
​Крім того, канал використовує контент, отриманий “за ліцензійною угодою від власника активів, що залишились після здачі ліцензій на мовлення — ТОВ ‘Новинна група Україна’”.

​Звинувачення: #Маніпуляції та “розкачування” суспільства
​Згідно зі спостереженнями та аналізом, що проводяться незалежними медіа-експертами, контент “Фабрики новин” часто викликає питання щодо його редакційної політики:

#​Клікбейт та тригерні заголовки: Аналіз, зокрема Інституту масової інформації (#ІМІ), вказує, що “Фабрика новин” та інші подібні незареєстровані медіапроєкти активно використовують прийоми емоційного залучення аудиторії, поширюючи шокувальні, сенсаційні та тригерні заголовки (#жахалки). Така тактика має на меті максимізувати перегляди та #монетизацію.

​Розмита прозорість: Хоча власник “Фабрики новин” відомий (Ростислав Буняк), канали, що не є офіційно зареєстрованими медіа в #Національній раді України, часто відмовляються від прозорості щодо джерел фінансування, редакційної політики та кінцевих бенефіціарів. Це створює “додаткові ризики, місце для поширення маніпуляцій та #дезінформації та тригерного контенту”.

​Експертна сітка: Канал регулярно залучає до ефірів експертів, які, хоча і є популярними, іноді поширюють сумнівні чи спекулятивні теорії. Наприклад, у медіа обговорювалася регулярна присутність на каналі деяких російських “експертів” (“хороші росіяни”), що викликає критику з боку експертної спільноти.

​Спрямованість контенту: Загальна орієнтація на сенсаційність, різке висвітлення корупційних скандалів, військових проблем та політичних чвар, що переважає над збалансованою аналітикою, об’єктивно може сприяти “розхитуванню” чи “розколу” суспільства та підриву довіри до влади та інституцій у критичний воєнний час. Це є природним наслідком гонитви за високими переглядами та бізнес-результатами, як це пояснюють деякі власники подібних проєктів.

​Зв’язок з олігархами: Що відомо?
#​Коломойський: Прямих доказів, що Ігор Коломойський, який перебуває під арештом, має стосунок до фінансування чи управління “Фабрикою новин”, у відкритих джерелах немає.

​Ахметов: Прямого доказу поточного фінансування чи управління каналом з боку Ріната Ахметова немає. Проте, непрямий зв’язок простежується через:

​Походження каналу: “Фабрика новин” використовує “розкручений” YouTube-канал, що раніше належав “Україна 24” (медіа-актив Ахметова).

​Використання контенту: Канал офіційно заявляє про використання бібліотеки контенту, отриманого за ліцензійною угодою від ТОВ “Новинна група Україна” (екс-актив Ахметова).

​Персоналії: Керівник проєкту Ростислав Буняк є вихідцем з медіаструктур Ахметова.

​Висновок:
​Канал “Фабрика новин” є яскравим прикладом трансформації великих олігархічних медіа-активів у прибуткові YouTube-проєкти після ухвалення закону про олігархів. Хоча він формально не належить Ахметову чи Коломойському, його зв’язок зі старими медіа-активами Ахметова та агресивна, сенсаційна редакційна політика, спрямована на максимальне залучення аудиторії, викликає обґрунтовані підозри щодо його здатності об’єктивно інформувати суспільство та ризиків, які він несе для стабільності інформаційного простору України!!!

Воїни Добра
Мережа Купуй!

«Країна-бензоколонка» на сухому пайку: Або як рашка сама собі перекрила кран

​Вже не перший рік світ із подивом спостерігає за феноменальними досягненнями так званої російської федерації. Країна, яка гордо носить звання «світова бензоколонка» і роками шантажувала Європу своїми енергоресурсами і чий бюджет стоїть на трьох китах: нафта, газ і невпинна пропаганда, раптом зіткнулася з… дефіцитом бензину та дизеля.

​Це не просто неприємність, це сюжет для трагікомедії. Уявіть, що головний кухар у світі, який контролює 90% постачання олії, раптом виявляє, що йому нічим заправити власну фритюрницю. Парадокс? Ні, російська реальність!

​Саркастичні причини «нафтового чуда»
​Що ж могло призвести до того, що на деяких заправках у регіонах, а подекуди й у тому ж таки окупованому Криму, з’являються зворушливі таблички «Палива немає»?

кремлівські мудреці, звичайно, знайшли геніальні пояснення: логістичні труднощі, «сезонні піки» попиту, підступні погодні умови, недобросовісні трейдери. Але якщо відкинути пропагандистський грим, виявляється, що причини, як завжди, лежать на поверхні… і трохи нижче:
​”Ефективні” санкції, але не Заходу, а власні: рашка, прагнучи фінансувати свою… спецоперацію, максимально викачувала нафту і нафтопродукти на експорт, адже там ціна вища, а долари потрібні. Внутрішній ринок? Хай почекає! Це класична економічна стратегія: продати все, що бачиш, а про завтрашній день не думати. Як наслідок – внутрішній ринок виявився знекровленим.

​Вітчизняний “Хай-Тек”: Українські дрони-камікадзе, які, на думку кремля, мали бути «не ефективними», регулярно передають «полум’яні привіти» російським нафтопереробним заводам (НПЗ). Кожен такий «привіт» виводить із ладу значні потужності. Це, безумовно, найбільш іронічний чинник. Країна, яка хвалиться своєю «непереможною» ППО, не може захистити власну критичну інфраструктуру від, по суті, гаражних технологій.

​Логістичний колапс (за планом):
Залізниця та транспортна мережа, які й так працюють на межі через обслуговування воєнних потреб, тепер мають вирішувати пріоритетну задачу – безперебійно постачати паливо на фронт. Що лишається для цивільних? Ну, почекайте, поки “переможний” потяг проїде.

​Аналіз: Від “Супердержави” до черги на АЗС. ​Ситуація з паливом — це не просто побутова незручність. Це яскравий індикатор прогнивання економіки, орієнтованої виключно на війну і сировинний експорт.

​Фронт проти Тилу: У часи дефіциту держава, зрозуміло, обирає пріоритет. У росії пріоритет – війна. Це означає, що військові потреби задовольняються першими, а населення може постояти в черзі. Це дуже красномовно демонструє ставлення влади до власних громадян: ви – лише ресурс, а не кінцевий споживач.

​Інфляція та Ціни: Дефіцит неминуче тягне за собою зростання цін. Паливо – це кров економіки. Його подорожчання впливає на вартість перевезення абсолютно всього: від хліба до ліків. Тож незабаром росіяни відчують цей «бензиновий смак» у своїх гаманцях та холодильниках.

​”Ручне управління” у розквіті: Замість системних реформ та інвестицій у модернізацію НПЗ, уряд вдається до своїх улюблених методів: заборона експорту, «ручні» вказівки компаніям, «заморожування» цін. Ці тимчасові, панічні заходи лише відкладають, а не вирішують проблему, створюючи нові викривлення на ринку.

​Іронічний висновок:
​Ця паливна криза – справжній, майже філософський, подарунок для світової спільноти. Вона демонструє, що навіть маючи невичерпні запаси вуглеводнів, можна сісти в калюжу, якщо твою державу очолюють люди, які живуть в паралельній реальності.

​У той час як путінська пропаганда розповідає про «загниваючий Захід», самі росіяни стоять у чергах, як у найкращі радянські часи, щоб заправити свої «Лада Калина» чи «УАЗ Патріот». Це і є квінтесенція «вставання з колін»: стати на коліна біля паливної колонки і молитися, щоб вона видала хоч щось.

​росія продовжує грати роль так званої глобальної енергетичної наддержави, але тепер з певним уточненням: у якої на місцях закінчився бензин. І це не просто смішно, це діагноз. Дякуємо українським дронам за цей чудовий аналітичний інструмент!
Приєднуйтесь: https://voinydobra.com

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Відео з повною інформацією на каналі: https://www.youtube.com/@voinydobra

Поставте like і підпишіться на канал, будь ласка!

Воїни Добра
Мережа Купуй!

лукашенко: “батька” на краю прірви? Аналіз тридцятилітнього автократичного правління та його наслідків.

​Правління олександра лукашенка в Білорусі – це феномен, що кидає виклик усім уявленням про демократичну зміну влади та економічну логіку.

З моменту обрання (на перших і, як багато хто вважає, останніх чесних виборах) у липні 1994 року, він утримує президентське крісло вже понад три десятиліття. Цей період став для Білорусі часом поступового, але неухильного згортання громадянських свобод, зміцнення диктатури та, врешті-решт, економічного і політичного колапсу, посиленого міжнародною ізоляцією.
​Знищення демократичних інститутів та прав.

​Шлях лукашенка до абсолютної влади був методичним. Він розпочав із конституційних референдумів (1995, 1996, 2004), які розширили його повноваження, змінили державну символіку та, найголовніше, зняли обмеження на кількість президентських термінів. За ці роки Білорусь перетворилася на країну, де вибори перетворилися на фарс, незалежні ЗМІ були зачищені або ліквідовані, а політична опозиція систематично знищувалася та кидалася за ґрати.

​Після сфальсифікованих виборів 2020 року, які спровокували безпрецедентні за масштабом мирні протести, режим лукашенка відповів хвилею жорстоких репресій. Тисячі громадян були затримані, піддані тортурам, а Білорусь стала однією з країн з найвищим показником політичних в’язнів на душу населення в Європі. Право на свободу зібрань, слова та думки було фактично анульовано.
​Економічний занепад під тягарем санкцій.

​Економічна модель лукашенка, заснована на збереженні значної частки радянської промисловості, державному контролі та дешевих російських енергоносіях, завжди була крихкою. Хоча перші роки його правління відзначалися певною стабільністю, заснованою на російських дотаціях, відсутність структурних реформ та іноземних інвестицій призвела до стагнації.

​Ситуація різко погіршилася після 2020 року, коли США, Європейський Союз та інші країни запровадили секторальні та персональні санкції у відповідь на порушення прав людини та примусову посадку рейсу Ryanair. Ці санкції вдарили по ключових експортних галузях, як-от калійна, нафтопереробна та банківський сектор. Унаслідок цього, економіка, яка вже перебувала в складному становищі, була доведена до критичного стану, що вимагає постійного фінансового вливання.

​Геополітичні маневри: Від “союзника” до “прохача”. ​Посилення міжнародної ізоляції змусило лукашенка повністю залежати від кремля, перетворивши Білорусь на фактичного сателіта рашки. Він перетворився на “випрошувача” грошей, що є іронією долі для політика, який завжди намагався підтримувати образ “сильного лідера”.

москва, сама перебуваючи під західними санкціями, використовує цю залежність для поглинання білоруського суверенітету. ​Водночас, загравання Лукашенка з президентом США Дональдом Трампом, що виражається в публічних компліментах є яскравим прикладом відчаю та цинічного опортунізму. Мета очевидна: розраховує на зміну зовнішньополітичного курсу США, зняття санкцій та отримання фінансової допомоги в обхід москви.

Це демонструє, що ідеологічні уподобання для нього вторинні; головним пріоритетом залишається збереження особистої влади за будь-яку ціну.

​Висновок:
​Правління лукашенка – це історія втрачених можливостей для Білорусі. За три десятиліття він не лише позбавив своїх співвітчизників громадянських прав та гідного економічного майбутнього, а й поставив під загрозу сам суверенітет держави. Нинішній стан – це вершина його автократичної кар’єри: країна, розчавлена репресіями, з розваленим економічним фундаментом, повністю залежна від зовнішнього фінансування та політичної волі кремля. Спроби маневрувати між путіним і Трампом лише підкреслюють його слабкість, а не силу. Кінець його епохи неминучий, і питання лише в тому, якою ціною Білорусь зможе повернути свій суверенітет та громадянські свободи.
#лукашенко
#Білорусь
#санкції
#путін
#війна

Воїни Добра
Мережа Купуй!

“Аляскінський гамбіт”: Чому зустріч Трампа і путіна не привела до миру, а лише підкреслила стратегічну нерівність.

​Зустріч Дональда Трампа та володимира путіна на Алясці, яка відбулася в серпні 2025 року, позиціонувалася як важливий крок до врегулювання військового конфлікту в Україні. Однак, за підсумками, вона не лише не принесла очікуваного миру чи припинення вогню, але й викликала шквал критики та занепокоєння серед західних союзників і, особливо, в Києві.

Аналіз події демонструє, що переговори, замість того, щоб стати дипломатичним проривом, перетворилися на “велику гру”, де один із учасників, схоже, майстерно використав ситуацію на свою користь, тоді як інший демонстрував брак стратегічної витримки.

​Зустріч, яка завершилася без підписання будь-яких угод і навіть зі скасуванням запланованого спільного обіду, була сприйнята багатьма аналітиками як дипломатичний успіх путіна та провал Трампа.

​”Гра на руку” кремлю: Сама по собі зустріч на високому рівні забезпечила путіну, який перебуває під міжнародними санкціями та ордером на арешт від МКС (хоча Аляска і поза юрисдикцією МКС), бажану легітимність та вихід з ізоляції на світовій арені. Трамп, назвавши рашку “великою країною” та заявивши про “сильне взаєморозуміння”, фактично надав путіну глобальну сцену, не вимагаючи реальної відповідальності.

​Відсутність поступок: Головна мета зустрічі — припинення російської агресії — не була досягнута. путін, за повідомленнями, твердо стояв на своїх максималістських вимогах: збереження контролю над окупованими територіями та нейтральний статус України. Більше того, він, як стверджують джерела, використав час для того, щоб прочитати Трампу розлогу “історичну лекцію” про середньовічних князів та “один народ”, що є ключовим кремлівським наративом, спрямованим на виправдання війни.

​Емоційний зрив і “хитрування” путіна: Повідомлення про те, що путін свідомо “хитрував” (відмовлявся від припинення вогню, наполягав на власній версії історії) і це викликало емоційну реакцію Трампа аж до “крику” та погрози піти, свідчить про те, що російський карлик успішно вивів свого американського колегу з рівноваги. За даними Financial Times, Трамп був “шокований” історичними екскурсами путіна, що змусило його “кілька разів підвищити голос” і погрожувати припинити переговори.

Такий розвиток подій підкреслив відсутність у Трампа дипломатичної витримки перед лицем хитромудрої та підготовленої маніпуляції.

​Зміна акцентів: Замість того, щоб тиснути на путіна, Трамп після зустрічі, схоже, переклав відповідальність за припинення війни на Київ, закликавши президента Зеленського до територіальних поступок. Це стало ще одним подарунком для москви, оскільки зменшило тиск на агресора і змістило міжнародну увагу на жертву.

​Наслідки для України та Заходу
​Зустріч на Алясці, згідно з оцінками експертів Chatham House, “надихнула путіна” на продовження, а не на завершення війни.

​Послаблення позицій Києва: Не отримавши від Трампа чітких гарантій подальшого тиску на росію (наприклад, посилення санкцій або швидке постачання далекобійних ракет Tomahawk), Україна опинилася у більш вразливому становищі.

Американський лідер, не досягнувши успіху з путіним, почав чинити тиск на іншу мішень – Зеленського.

​Розкол у Трансатлантичному альянсі: Тепла риторика Трампа щодо путіна та акцент на “взаєморозумінні” стали черговим ударом по єдності Заходу.

Мета рашки – розкол альянсу, і Аляскинський саміт став кроком у цьому напрямку, оскільки створив враження, що США можуть діяти, не узгоджуючи позиції з НАТО чи Києвом.

​Висновок
​Зустріч Трампа і путіна на Алясці стала яскравим прикладом асиметричної дипломатії. Якщо для путіна вона була тактичним тріумфом, що дозволив йому підтвердити свій статус на світовій арені та відхилити вимоги щодо припинення вогню, то для Трампа вона обернулася іміджевими втратами та підтвердила закиди про його схильність до емоційних рішень та маніпуляцій.

Головний висновок: мир на Алясці не настав, оскільки путін не бажає миру без капітуляції України, а Трамп не зміг (або не захотів) застосувати реальні важелі тиску. Фактично, саміт став лише інструментом для “великої гри” рашки, яка отримала час і простір для продовження своїх військових та дипломатичних маневрів.
#Трамп
#путін
#Аляска
#Україна
#Зеленський
#Київ
#Томагавки

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Шлях до #Будапешта. ​Світанкове сонце ледь торкнулося обрію, коли вова, вдягнувши на себе плащ-«інкогніто», закинувши за плечі потертий рюкзак і прихопивши єдиний скарб — свій чайник (на випадок, якщо вдасться цапцарапнути трохи європейського #бензину), вирушив у далеку путь. Мета його була грандіозна і сповнена небезпек – #Будапешт, адже там чекає #Орбан і #Трамп!

​”Саміт… Міжнародна зустріч…” — бурмотів він собі під ніс, намагаючись надати своїй подорожі якоїсь політичної ваги, хоча насправді він просто знав чутки, що в угорській столиці продають якісь дуже цінні антикварні #пво для #нпз за півціни, і, звісно ж, жоден літак він собі дозволити не міг.

​Вова, натхненний бажанням заощадити копійку, вирішив, що шлях “самітника-пішохода” — це єдиний справді духовний спосіб дістатися до Європи.

Адже, як він виправдовувався, якщо полетиш президентським літаком, то втратиш той безцінний час, який можна було б витратити на пошук пво для нпз по дорозі.

​Його маршрут був сповнений логістичних пригод. На кордоні з однією країною йому довелося видавати себе за збирача трав, який шукає рідкісний «європейський полин». На території іншої він з великою підозрою дивився на водія, який пропонував його підвезти, підозрюючи, що це перевдягнений Кіса Вороб’янінов, який теж шукає #бензин.

​Одного разу, зупинившись на нічліг біля придорожнього кафе, він спробував розрахуватися старими #рублями, запевняючи офіціантку: “Це ж справжні дореволюційні банкноти! Вони мають історичну цінність!” Офіціантка, не оцінивши його історичних знань, змусила його помити посуд..

​Але його найбільша проблема була не у фінансах, а в його знаменитій поспішності. Щоразу, коли він чув гул літака високо в небі, він прискорював крок, притискаючи до грудей чайник.

​— Я не спішу, я йду за планом! — кричав він місцевим коровам. — Це інкогніто! Вони очікують мене з повітря, а я прийду по землі! Це тактика! Це… економія!
​Коли, нарешті, він дістався околиць Будапешта, зголоднілий, змучений, із подертим рюкзаком, він побачив величний Дунай. Він зупинився.
​”Отже,” — прошепотів вова, поправляючи свій пом’ятий комір, — “Тепер я тут. Вчасно. Я — пішохід-самітник. І тепер, коли я на місці, пора шукати… е-е-е… міжнародні домовленості… і, звісно, ті пво для нпз”.

​Ось так вова, подолавши випробування та кордони, здійснив свій міжнародний пішохідний “#саміт”. І нехай його політичний вплив був нульовим, головне, що поки що поряд не було ні #Малюка ні #Буданова…

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Вова вчиться шепотіти вибачення і домовленості заради свого виживання.

Колись довга імперія прокинулася з пустим баком і розкішним небажанням визнати, що її корона інколи потребує пального.

Карликовий пан зазвичай ходив вулицями з гордовитою ходою і тоном, що не терпів заперечень. А невелика паливна республіка жила у своїй гордій простоті і смакувала вигідні контракти, немов хто завгодно платив їй за поради.

Коли чахлі танкери імперії почали шукати порт уночі, то виявилося, що старі друзі звернулися туди, де простіше домовитися про бензин, ніж вимолити слово «пощади».

Вова раніше вчив усіх манерам і писав правила для сусідів. Тепер він вивчав таблиці поставок і нервово рахував відвантаження на листках, що йому підсовували з маленької республіки.

Замість драматичних промов виступили ніякові погляди і вибачення, прочитані ніби текст диктанту за останній урок у школі, коли хтось помітив свою помилку.

Колишній злий диктатор пристав на коліна, але не від патетики, а щоб зрозуміти, куди дме вітер економічних реалій.

А невелика нафтова держава грала роль небагатослівного торгівця, що вміє рахувати барелі і знає ціну мовчання. Вона вміло балансувала між посмішкою і комерційною жадобою, обмінюючи кивок великого на нові контейнери.

Сусідський тандем, що колись здавався декорацією на мапі, раптово став тим самим підмостком, від якого залежала готовність довгої імперії рухатися далі.

Страх перед конфронтацією перетворився на делікатну дипломатію, що нагадувала догану, оформлену як прохання.

Публічне вибачення виглядало як театральна репетиція: актор знає репліку, але серце підказує інший текст. Обличчя вови в цій сцені стало майстерним поєднанням сорому і розрахунку, схожим на підлітковий вираз, коли хочеш вибачитись, але ще й хочеш зберегти репутацію.

Кожне слово вибачення ламалося, наче стара кераміка на підлозі, але воно продавало товар — стабільні поставки на найближчий сезон.

Глядачі аплодували, бо їм потрібне було шоу з передбачуваним фіналом і з меншим ризиком для опалення взимку.
Іронія полягає в тому, що велич часто вимірюється не площею, а трубами і краном.

Керівник без ресурсу виглядає ще меншим за того, хто тримає за собою танкер і має ключі від бензоколонки.

Парадокси сучасності вчать, що агресія не завжди перемагає переговори, а грізні слова іноді коштують дорожче за барелі. Коли великі гасла зустріли холодну арифметику імпортозаміщення, залишився лише договір і зручний для обох графік поставок.

Мораль проста і гірка одночасно. Сила без підкріплення перетворюється на спектакль, а сміливість сусідів і точні контракти здатні замінити таран.

Там, де санкції роблять дірку в резервуарі, маленька держава з правильним партнером стає новим центром тяжіння.

Інколи велике ім’я втомлюється від крику і вчиться шепотіти домовленості заради тепла і світла в будинках.
#Азербайджан
#Алієв
#рашка
#санкції

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Це дійсно шокуюча історія, і вона, на жаль, резонує з численними повідомленнями про порушення та корупцію у сфері мобілізації та діяльності #ТЦК в #Україні, які регулярно з’являються у медіа та звітах #правоохоронних органів. Хоча ми не можемо використовувати цю історію як доведений юридичний факт, оскільки вона є інформацією “з других рук” і не має документальних підтверджень, вона є потужним соціальним свідченням і може бути використана як основа для гостро-соціальної статті, що висвітлює проблему системно.

​Гірка ціна свободи: як 8500 доларів повертають чоловіків додому, але ламають довіру до #Держави
​$8500. Саме таку суму, за словами нашої читачки, її знайома була змушена заплатити посереднику, щоб витягнути чоловіка з Тернопільського #територіального #центру #комплектування та #соціальної #підтримки (#ТЦК та #СП). Чоловіка затримали на вулиці, коли він йшов на роботу, доставили в ТЦК, швидко провели військово-лікарську комісію (#ВЛК), визнали #придатним, а вже через кілька днів – після передачі грошей – він був вдома. Тепер він у глибокій депресії. Це не поодинокий випадок. Це криза.

​”Впіймали” на вулиці, “випустили” за хабар. ​Історія, яку нам розповіла читачка, жахає своєю цинічною послідовністю. 16 жовтня (дата зі слів свідка) чоловіка, який не був у розшуку (принаймні, про це не було відомо), затримали на вулиці представники #Тернопільського об’єднаного #міського #ТЦК у супроводі #поліції. Такі методи, як відомо, викликають найгострішу критику в суспільстві, але, попри всі роз’яснення юристів про те, що адміністративне затримання можливе лише за наявності законних підстав (наприклад, перебування у розшуку за порушення правил військового обліку), вони продовжують практикуватися.

​Після примусового доставлення до ТЦК — ВЛК, визнання придатним і, ймовірно, підготовка до відправки. І тут з’являється посередник, а з ним — “ціна питання” в $8500. Гроші забрали. Чоловік удома.

​Фінал цієї історії – не хепі-енд, а трагедія: чоловік, який мав би відчувати полегшення, тепер сидить і п’є. Він був спійманий системою, зламаний, а потім “викуплений” за ціну, яка є непідйомною для більшості #українських родин.

​Не поодинокий випадок: системна корупція. ​На жаль, ця історія не виняток, а ілюстрація системної проблеми. Дані #правоохоронних органів регулярно підтверджують, що #корупційні схеми в системі ТЦК та ВЛК – це не “окремі порушники”, а розгалужена мережа:

​Масштабні викриття #НАЗК і #ДБР: Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) та Державне бюро розслідувань (ДБР) у 2024-2025 роках виявили порушення в деклараціях посадовців ТЦК на десятки #мільйонів гривень, ознаки #незаконного #збагачення (#нерухомість, #елітні #авто, #готівка). Це пряме свідчення того, що #хабарі за “вирішення питань” є значним і стабільним джерелом доходу для недоброчесних чиновників.

​Конкретні суми: У медіа фігурують суми від $2’000 до $10’000 і вище за “білий квиток”, вплив на рішення ВЛК чи виключення зі списків на мобілізацію. Згадані у нашій історії $8’500 цілком вписуються в “ринкові” розцінки корупційного ринку.

​Затримання посередників: Регулярно затримуються як самі працівники ТЦК чи медики ВЛК, так і поліцейські, та цивільні “посередники”, які обіцяють “вирішити питання”.

​Ціна моралі та довіри
​Ця гостра соціальна проблема має набагато глибші наслідки, ніж просто крадіжка грошей. Вона руйнує найважливіше – довіру до Держави і справедливості мобілізації у воєнний час.

​Поділ на “еліту” і “гарматне м’ясо”: Якщо одні громадяни, маючи гроші, можуть просто “відкупитися” від мобілізації, то для бідніших верств населення мобілізація стає не почесним обов’язком, а несправедливим тягарем. Це створює відчуття глибокої соціальної нерівності та підриває моральний дух суспільства.

​Психологічна травма: Як видно з історії нашого читача, примусове затримання, ВЛК і подальший “викуп” – це травматичний досвід. Людина, яка пройшла через цей корупційний “конвеєр”, не відчуває себе захисником, а жертвою.

​Підрив мобілізаційних зусиль: Кожна історія про корупцію посилює страх і спротив мобілізації. Люди бояться не стільки війни, скільки потрапляння в хижі корупційні пастки.

​Що робити?
​Очевидно, що боротьба з цим явищем потребує не лише одиничних затримань, а системних змін:

​Цифровізація та прозорість ВЛК/ТЦК: Максимальне усунення людського фактора через електронні реєстри та прозорість рішень ВЛК.

​Жорсткий контроль: Постійний і безкомпромісний контроль з боку ДБР, НАБУ та внутрішніх служб безпеки ЗСУ.

​Правова просвіта: Чітке інформування громадян про їхні права під час затримання та проходження ВЛК, аби зменшити простір для шантажу.

​Ціна неправомірної свободи у $8500 – це не просто хабар. Це символічна вартість зрадженої довіри, зламаної долі однієї людини та руйнування соціальної справедливості, без якої Перемога стає лише порожнім словом.
#Тернопіль
#ТЦК

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Ганьба на порозі #Гідності: Чому #Герої #Майдану залишаються “неіснуючими” #Інвалідами #Війни?

​Сьогодні, коли #Україна знову у вогні, захищаючи право на своє існування, державні #чиновники демонструють вражаючий цинізм, відмовляючи в належному статусі тим, хто першим пролив кров за цю саму #Гідність. Постраждалі учасники #Революції Гідності, які отримали інвалідність від поранень на #Майдані, роками б’ються об стіну бюрократичної байдужості, не отримуючи законного статусу інвалідів війни. І вся причина – в “чарівному” списку #Міністерства #охорони #здоров’я!

Понад 10 ​років минуло з моменту, коли сотні українців під кулями та кийками вибороли для своєї Держави європейський шлях. Багато з них отримали важкі травми, що призвели до #інвалідності. Чинне законодавство України, створене, здавалося б, для відновлення справедливості, чітко передбачає надання цим особам статусу інвалідів війни. Це не привілей, це законна норма і мінімальна подяка #нації.

​Бюрократичний фантом: список #МОЗ
​Але між законом і реальністю стоїть нездоланна перепона: так званий “список” постраждалих учасників Революції Гідності, затверджений Міністерством охорони здоров’я (МОЗ).

​Якщо твоє прізвище відсутнє в цьому реєстрі, який, схоже, формувався за принципом “сподобався/не сподобався” або “встиг потрапити до виписки/не встиг”, ти автоматично стаєш “неіснуючим” #Героєм для Держави. Неважливо, що ти маєш виписки з лікарень, рішення про встановлення інвалідності, свідчення побратимів чи навіть матеріали кримінальних справ!

​Чиновники МОЗ, сидячи в теплих кабінетах, які існують завдяки тому, що хтось стояв на морозі даючи відсіч “беркуту”, відповідають лише бездушними відписками. Вони посилаються на ту саму норму, яку самі ж і порушують, не бажаючи вносити зміни до своїх застарілих і неповних реєстрів.

​Цинізм воєнного часу
​Ця ситуація обурлива завжди, але вона абсолютно ганебна в умовах повномасштабної війни!
​Сьогодні, коли тисячі нових #ветеранів щодня поповнюють ряди людей з інвалідністю, здавалося б, Держава мала б проявити особливу чуйність і миттєво вирішити цю давню несправедливість. Навпаки, ветерани Майдану змушені витрачати свій час, здоров’я та нерви не на реабілітацію, а на багаторічну війну з армією чиновників, які бояться взяти на себе відповідальність.

​Що це? Саботаж? Чиновники демонструють, що за їхньою логікою, ти повинен був не просто бути пораненим на Майдані, а ще й вчасно потрапити в потрібний столичний госпіталь (звідки тебе міг викрасти “беркут”) і дочекатися, поки хтось у МОЗ натисне кнопку “додати до списку” перед тим, як список закриють!

​Сьогодні Держава волає про #єдність, про #гідність, про шану до #захисників. Але ставлення до перших захисників, до тих, хто підняв прапор Гідності, – це найкращий індикатор ціни цих слів. Виходить, що Гідність і #Закон для наших чиновників – це порожні звуки.

​Ми вимагаємо:
​Негайно розблокувати процес перегляду “списку МОЗ” та створити прозорий і доступний механізм для внесення до нього всіх постраждалих, чия інвалідність є прямим наслідком поранень, отриманих під час Революції Гідності.

​Припинити відписки і бездіяльність. Керівництво Міністерства охорони здоров’я в особі #міністра Віктора #Ляшко має особисто гарантувати вирішення цієї проблеми, а не ховатися за спинами клерків.

​Забезпечити безумовне виконання чинного законодавства щодо надання постраждалим учасникам Революції Гідності статусу інвалідів війни.

​Війну виграють не тільки на фронті, але й у тилу, де справедливість і шана до героїв є основою нашої стійкості.

Якщо ми не здатні подбати про тих, хто виборов нам право жити у #вільній країні, то за що тоді ми боремося?
СЛАВА УКРАЇНІ!

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Ганьба, Зрада і Загнивання: За що ми платимо цим “обслуговуючим” компаніям?!

​В умовах, коли кожен #Українець щоденно донатить на #Перемогу, коли країна стікає кров’ю, а її громадяни демонструють неймовірну стійкість – у тилу процвітає ганебна і цинічна корупція, прикрита вивіскою “Обслуговуюча компанія” (колишній ЖЕК) Дочірнє підприємство “#Авторитет” приватного підприємства “#Східний #масив” місто #Тернопіль, директор Степан #Маціпура. Це не просто недбалість, це відкрите пограбування і знущання над платниками податків і співвласниками багатоквартирних будинків!

​Щомісяця, з кров’ю вирвані з бюджетів українських родин, ми справно перераховуємо значні кошти на рахунки цих монополістів. Нам обіцяють “комфортне проживання”, “підтримку інфраструктури” та “безпеку”. Що ми отримуємо натомість? ​Фонтан антисанітарії та загроза життю!

​1.Підвали-болота: коли труби плачуть, а нам сміються в обличчя.
Центральна артерія житлового будинку за адресою пр-т Ст.Бандери 92 в місті Тернополі – підвал – перетворилася на смердюче, гниле болото. Протягом місяців (якщо не років!) аварійні труби витікають, створюючи не просто вологість, а справжній осередок антисанітарії. Нестерпний сморід піднімається до перших поверхів, а постійний контакт води з фундаментом, який мав би бути опорою нашого дому, повільно, але впевнено руйнує його. Хто нестиме відповідальність, коли будинок дасть тріщину?

​2. Фасадний терор: смерть із висоти.
Наш будинок виглядає як поранений ветеран. Фасадна плитка, за яку, очевидно, також було сплачено, відривається величезними пластами і падає з висоти просто на голови містян та, що найстрашніше, наших дітей! Це вже не естетична проблема, це пряма загроза життю і здоров’ю! Чому ця компанія несе відповідальність за технічний стан будинку, але не несе жодної відповідальності, коли її бездіяльність може призвести до трагедії?

​Екологічний колапс та гігієнічний позор:
​3.Хащі, ворони та екскременти: Природа проти мешканців.
Дерева, що оточують наші будинки, перетворилися на непрохідні джунглі. Жодного планового обрізання! Як наслідок, ці хащі стали притулком для масових гніздівель ворон. Щоранку наші двори та автівки, за які ми платимо шалені гроші, покриваються шаром їдких пташиних екскрементів. Мешканці змушені щоденно псувати свій одяг і мити машини, витрачаючи власні кошти і час, бо обслуговуюча компанія не спроможна виконати елементарну, передбачену тарифом, роботу.

​4.Вулиці-смітники: гниття посеред міста.
Опале листя, яке мало б бути прибране ще на початку сезону, не просто лежить – воно гниє на вулицях, перетворюючись на брудну, слизьку масу. Це не лише візуально огидно, але й створює небезпеку травматизму та забруднює повітря. А про прибирання у під’їздах годі й говорити: бруд, пил і павутина свідчать про те, що клінінгові послуги існують лише на папері та у квитанціях.

​Цинізм воєнного часу
​За що ми платимо? Це риторичне питання, відповідь на яке є відкритою образою для кожного чесного жителя Тернополя. ​Ми платимо не за послуги, а за новий “#Мерседес” і елітну #квартиру в центрі міста для власника і директора цієї “обслуговуючої” компанії. У той час, як вся країна живе в режимі тотальної економії та збору коштів для ЗСУ, ці ділки жирують на наших комунальних платежах, перетворюючи наші будинки на руїни.
​Кожен невідремонтований кран, кожна неприбрана ділянка, кожна незафіксована плитка – це донат на розкіш власника, а не інвестиція в наше житло.

​Це не просто економічний злочин. Це моральна зрада. У час, коли ворог намагається знищити нашу інфраструктуру ззовні, внутрішній ворог – в особі безвідповідального і корумпованого ЖЕК-у – добиває її зсередини.

​Вимога одна: Негайна перевірка фінансово-господарської діяльності дочірнього підприємства “Авторитет” і приватного підприємства “Східний масив” і їх директора Степана Маціпури, якого активно підтримує і прикриває #міський #голова Тернополя Сергій #Надал. Розкриття тарифної складової. Притягнення до відповідальності керівництва за доведення житлового фонду до аварійного стану та створення загрози життю мешканців. Ми платимо за послуги, а не за розкіш! Ганьба!

Воїни Добра
Мережа Купуй!

В Україні гостро стоїть проблема глибокої диспропорції в доходах між значною частиною громадян та представниками державних інституцій, особливо на вищих щаблях влади та в судовій системі. Ця ситуація підриває суспільну довіру, посилює відчуття несправедливості та створює сприятливе середовище для корупції.

​Офіційна статистика та публічні дані свідчать про разючу різницю:
​Переважна більшість пенсіонерів в Україні отримує виплати в межах 3-5 тисяч гривень (середня пенсія станом на жовтень 2025 року складає близько 6 436,79 грн, при цьому більшість пенсіонерів, 55,8%, отримують менше 5 000 грн).

​Натомість, середній розмір #пенсії #суддів становить приблизно 107 тисяч гривень. Найвищі суддівські пенсії можуть сягати й понад 390 тисяч гривень.

#​Заробітні #плати суддів у судах вищих інстанцій (наприклад, у Верховному Суді) можуть досягати 290-360 тисяч гривень на місяць і більше, а в середньому по судовій владі значно перевищують 100 тисяч гривень.

​Середня заробітна плата #прокурора коливається в межах 68 тисяч гривень (з урахуванням надбавок та премій), а найвищі пенсії прокурорів сягають 119-219 тисяч гривень.

​Хоча середня зарплата у фінансовій та банківській сфері нижча, топменеджмент державних підприємств та великих банків може отримувати місячну винагороду, що значно перевищує 1 #мільйон гривень.

​Наявність таких високих доходів у порівнянні з середніми зарплатами та пенсіями по країні (середня зарплата в Україні — близько 26 000 грн) викликає справедливе обурення суспільства, особливо коли ці надмірно високі доходи супроводжуються постійними корупційними скандалами. Широко поширені звинувачення в хабарництві, відкатах, та накопиченні фантастичних статків (численна #нерухомість, елітні #автомобілі, значні суми #готівки) лише поглиблюють кризу довіри до влади та #правосуддя.

​​На тлі такої значної різниці в доходах та рівнях життя, виникає потреба у кардинальному перегляді системи відповідальності для державних службовців та представників судової влади.

​Як механізм відновлення справедливості та посилення запобіжного ефекту пропонується запровадження принципу “#Коефіцієнта #покарання”.

​Суть пропозиції:
​Величина покарання за вчинення адміністративних та кримінальних злочинів, пов’язаних з виконанням посадових обов’язків (особливо корупційних), для чиновників та суддів має бути пропорційно збільшена у стільки разів, у скільки разів їхня заробітна плата або пенсія перевищує середню по країні.

Мета: ​посилення стримуючого фактору: чим вищий дохід і соціальний статус особи, тим вищою має бути ціна за порушення закону та зловживання владою.

​Відновлення справедливості: Покарання має відповідати рівню довіри та можливостям, наданим державою. Особи, які отримують надмірну винагороду з бюджету, що формується в тому числі й з податків громадян з низькими доходами, мають нести і надмірну відповідальність.

​Боротьба з корупцією: Значне підвищення ризику та суворості покарання може стати ефективним інструментом для зменшення корупційних проявів у вищих ешелонах влади.

​Такий підхід підкреслює, що служіння суспільству та висока винагорода за це є не лише привілеєм, а й вимагають бездоганної чесності та значно посиленої відповідальності. Впровадження цієї ініціативи вимагатиме внесення відповідних змін до Кримінального та Адміністративного кодексів України, а також політичної волі для їх реалізації.
#Україна
#судді
#чиновники

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Залізне правило для служителів держави: Спочатку — ЗСУ, потім — чиновник.

​В умовах повномасштабної агресії #путінської #росії, яка прагне повністю знищити #Україну та #українців, питання #мобілізації та забезпечення Сил оборони є критичним для виживання нації.

Суспільство справедливо очікує, що тягар захисту #Батьківщини розподілятиметься справедливо, і першими, хто має довести свою відданість, мають бути ті, хто прагне керувати державою та отримувати з цього високі доходи.

​​Ми стоїмо перед необхідністю запровадження залізного принципу, який поставить фізичну готовність захищати країну та особисте жертовне служіння як обов’язкову передумову для роботи на державній службі.

​Суть ініціативи Воїнів Добра:
​Хочеш працювати на Державу Україну (бути чиновником, суддею, прокурором, поліціянтом, податківцем, або займати будь-яку іншу відповідальну посаду в органах влади)? — спочатку послужи два роки у Збройних Силах України.

​Цей принцип має стосуватися чоловіків (а за бажанням і жінок) при першому вступі на державну службу чи зайнятті вищих керівних посад, демонструючи справжню, а не лише декларативну, готовність «віддати за Свободу і тіло, і душу», як проголошено в нашому #гімні.

​Чому це необхідний крок?
​Довіра та Справедливість: У час, коли тисячі простих громадян залишають свої домівки і професії, щоб стати на захист країни, надання особливих привілеїв та відстрочок від мобілізації для чиновників, суддів та прокурорів, викликає глибоке обурення.

#Обов’язкова #служба у #ЗСУ перед вступом на посаду стане актом солідарності та відновить довіру суспільства до еліти.

​Формування державного мислення: Дисципліна, відповідальність, здатність приймати рішення в умовах критичного ризику — ці якості, набуті під час військової служби, є незамінними для ефективного державного управління. Чиновник, який пройшов горнило війни, матиме значно глибше розуміння ціни державних рішень та справжніх потреб захисників і громадян.

​Перевірка на відданість: Державна служба, особливо на високих посадах, — це не бізнес і не привілей, а служіння. Вимога пройти військову службу є найкращим фільтром для відсіву тих, хто бачить у державній роботі лише шлях до високої зарплати та особистого збагачення. Готовність ризикувати життям за Батьківщину — це найвище свідчення справжньої, а не фальшивої, доброчесності.

​Посилення обороноздатності: Цей механізм стане постійним джерелом підготовлених кадрів для військового резерву, а також забезпечить ротацію та поповнення бойових частин, сприяючи ефективному виконанню мобілізаційних планів.

​Зміцнення інституцій через жертовність
​Не можна ефективно керувати країною, не розуміючи її болю та не ризикуючи собою заради її захисту. Суддя, який служив, краще розумітиме ветерана. Прокурор, який був на передовій, матиме нульову толерантність до зрадників та корупціонерів. Поліціянт чи чиновник, що пройшов армію, буде більш дисциплінованим та відданим.

​Ця ідея вже знаходить підтримку на законодавчому рівні (наприклад, законопроєкт №13347, що пропонує обов’язкову військову службу або базову загальновійськову підготовку для чоловіків, які вперше вступають на держслужбу), проте вона вимагає жорсткішої реалізації з акцентом на повноцінну службу в умовах військового часу.

#​Військова #служба має стати священним паспортом для входу у владні кабінети. Лише так ми зможемо довести світу та самим собі, що в Україні еліта — це не ті, хто втікає від війни чи ховається за бронюванням, а ті, хто готовий віддати все заради перемоги та майбутнього своєї держави.

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Місцеві «феодали» під час війни: як деспотія влади руйнує довіру в громадах.

​Проблема зловживання владою на місцях в Україні не нова, але в умовах повномасштабної #війни вона набула особливо гострого, подразнюючого характеру. Коли країна бореться за своє існування, а мільйони громадян віддають останні сили і кошти на підтримку #фронту та постраждалих, #місцеві #чиновники, очолювані мерами або сільськими головами, нерідко перетворюють свої повноваження на інструмент особистого збагачення та встановлення власної «міні-диктатури».

​Захоплення влади та формування «кланів». ​Це класична модель деформації місцевого самоврядування, коли виборний голова Сергій #Надал та його найближче оточення (так звана «команда») фактично монополізують усі важелі впливу в місті #Тернополі. Йдеться не лише про формальні посади у міській раді, а й про контроль над #комунальними підприємствами, #земельними ресурсами, #дозвільною системою та, що особливо цинічно, взаємодією з #правоохоронними органами.

​Формується замкнене коло, де вигоди розподіляються за принципом лояльності та родинних зв’язків.

#​Земля та #будівництво: Найкращі ділянки, дозволи на вигідне будівництво, зміна цільового призначення #землі – усе це йде «своїм»: родичам, друзям, бізнес-партнерам.

#​Державні #закупівлі та #тендери: Місцеві комунальні підприємства чи відділи закупівель створюють умови, за яких перемогу в тендерах на #ремонт #доріг, закупівлю обладнання чи будь-які інші послуги гарантовано отримують підконтрольні фірми.

​«Імунітет» від закону: Налагодження неформальних зв’язків із представниками #поліції, #СБУ, #прокуратури та #судів створює для «місцевого клану» відчуття повної безкарності, адже будь-які спроби оскарження чи розслідування блокуються на початковому етапі.
​Хамство і відписки як стиль управління.

​Зворотний бік цієї медалі – це ставлення до пересічних мешканців. Замість сервісу, прозорості та справедливості люди отримують хамство, зверхність та формальні відписки. Їхні законні інтереси – чи то виділення ділянки, вирішення соціальної проблеми, чи прозорість витрачання бюджетних коштів – ігноруються, а активні громадяни, які намагаються чинити опір, можуть зіткнутися з тиском чи переслідуванням.

​Це перетворює #Тернопільську владу на деспотичного власника громади, який керує не в інтересах усіх її членів, а на користь вузького кола осіб.

​Війна як каталізатор і маскування.
​У #воєнний час така ситуація подразнює суспільство до критичного рівня. #Війна мала б стати часом максимальної консолідації, прозорості та єдності навколо спільних цілей. Натомість, ми бачимо два негативні процеси:

​Маскування #зловживань: Режим #воєнного стану, обмеження доступу до реєстрів, спрощені процедури закупівель для потреб оборони чи відбудови – усе це створює ідеальні умови для корупційних схем. Багато рішень приймаються кулуарно, посилаючись на “особливі обставини” та “оперативність”.

​Підрив довіри та деморалізація: Коли люди збирають кошти на дрони та автівки для #ЗСУ, волонтерять і віддають останнє, а паралельно бачать, як місцева влада збагачується на сумнівних тендерах чи роздає землю «кумам», це викликає глибоке розчарування. Це руйнує довіру не лише до конкретного мера #Надала, а й до державних інститутів загалом, підриваючи внутрішню стійкість країни.

​Шляхи подолання
​Боротьба з місцевими «феодалами» вимагає комплексних зусиль:

​Посилення #контролю: Необхідна більш активна робота антикорупційних органів (#НАБУ, #НАЗК) та правоохоронців, спрямована саме на розслідування зловживань, пов’язаних із земельними питаннями, забудовою та тендерами на місцях, особливо в умовах воєнного стану.

​Прозорість та цифровізація: Максимальне відкриття всіх даних про місцеві бюджети, закупівлі (з мінімальними винятками для оборонних потреб), надання адміністративних послуг. Цифровізація значно ускладнює ручний режим управління та корупційні домовленості.

​Активізація громадянського суспільства: Місцеві громадські організації, активісти та журналісти повинні мати всі можливості для незалежного моніторингу рішень влади. Їхня пильність і публічний тиск залишаються одним із найдієвіших інструментів протидії деспотії.

​Реформа відповідальності: Посилення кримінальної та політичної відповідальності для посадових осіб, які довели свою непридатність чи заплямували себе корупцією, особливо у період національної кризи.
​Наразі українське суспільство платить надвисоку ціну за незалежність. І вимагає від влади – від найвищого рівня до найменшого села – такої ж чесності, прозорості та служіння інтересам громади, а не особистим клановим потребам. Подолання місцевої корупції – це не менш важливий фронт, ніж військовий, адже він стосується внутрішньої стійкості та справедливості, за які бореться Україна.

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Сьогодні, коли #Україна стоїть перед екзистенційною загрозою, ми часто чуємо про небажання частини молодих, здорових чоловіків долучатися до #ЗСУ. Здається, вони не усвідомлюють, що справжня ціна ухилення – це не просто відкладена відповідальність, а ризик опинитися в ситуації, значно гіршій за добровільний захист власної держави.

​Мій родинний досвід – це потужний, гіркий урок історії, який не можна ігнорувати. Він чітко ілюструє долю #українця, який не має власної держави і вибору:

​1924 рік, #Польська армія: Мобілізація мого діда в армію #Польської #Республіки, на її захист.
​1944 рік, #червона армія: Насильницька мобілізація мого батька в неповних 17 років, у розпал страшної війни, без належного спорядження чи підготовки, кинутого на передову.
​1985 рік, #радянська армія напала на #Афганістан: моя мобілізація в 18 років, незважаючи на статус студента, для участі в агресивній війні на чужій землі.

​У всіх цих випадках українці воювали не за себе і не за Україну, а за інтереси імперій, які її поневолили. Їхня доля була трагічною: відсутність вибору, ризик загибелі за чужі цілі, а у випадку окупації – примус воювати проти своїх братів.

​Сьогоднішня альтернатива: вибір між ЗСУ та армією окупанта. ​Молодим українцям, які #ухиляються від мобілізації, варто усвідомити: якщо ви не станете на захист України сьогодні, завтра ви точно будете мобілізовані в армію #окупанта. ​Історія окупованих територій #Донбасу та #Криму, а також нещодавно окупованих частин півдня та сходу, свідчить про те, що це не гіпотетична загроза, а жорстока реальність.

​Примусова мобілізація: Окупанти не питають згоди. Вони хапають чоловіків на вулицях, виривають їх із домівок та кидають на найбільш небезпечні ділянки фронту – часто як “гарматне м’ясо” проти власних співвітчизників.

​Відсутність прав та гідності: У лавах армії агресора українець буде мати найнижчий статус, мінімальне забезпечення та нульове ставлення до його життя. ​А воювати проти української армії – це остаточне клеймо #зрадника, яке нестиме вся родина. Це злочин проти власної країни, який не матиме виправдання. ​Для мобілізованих окупантами українців доля трагічна: або загибель, або полон і статус колаборанта.

​Мобілізація після 25 років – це велика помилка, в 20 років я вже відчував себе дорослим чоловіком. Історично, більшість країн мобілізували молодь віком 18–20 років. Це саме той вік, коли людина знаходиться на піку фізичної форми, енергії та здатності швидко навчатися військової справи.
​Багато військових експертів та ветеранів говорять про необхідність зниження мобілізаційного віку, оскільки:

​Фізична витривалість: Молоді чоловіки краще витримують фізичні та психологічні навантаження фронту.

​Освоєння нових технологій: Вони швидше освоюють складну сучасну техніку, як-от дрони, західні системи озброєння та зв’язок.

​Формування бойового духу: Ранній досвід захисту Батьківщини, отриманий добровільно і свідомо, формує сильне, відповідальне покоління, яке нестиме на собі тягар відновлення країни.

​Висновок: ​Сучасний український чоловік має вибір, якого не мали мої дід, батько і навіть я: воювати за #СВОБОДУ своєї нації або бути примушеним воювати за ЧУЖУ окупаційну #імперію.

​Ухилення від мобілізації – це не “збереження себе”, а гра в рулетку, де на кону стоїть ваша гідність, ваше життя та майбутнє України. Вибір за вами: стати героєм, який захищає свою Батьківщину, чи безправною жертвою, кинутою окупантами на смерть у чужій війні.

​Не чекайте, поки ворог прийде за вами і забере ваш вибір. Станьте на захист України сьогодні, щоб завтра мати право жити на своїй землі вільно і гідно.
СЛАВА УКРАЇНІ!

Воїни Добра

Системна загроза: корупція у #Тернопільському #об’єднаному #міському #ТЦК як виклик #національній #обороні та соціальній справедливості. ​

В умовах повномасштабної #війни, коли кожен #громадянин, здається, має усвідомлювати свою відповідальність за долю країни, #Територіальні #центри #комплектування та #соціальної #підтримки (ТЦК) мали б стати символом організованості та справедливості мобілізаційного процесу.

Натомість, завдяки регулярним медійним повідомленням та резонансним розслідуванням, вони перетворилися на осередок глибокої суспільної недовіри та системної корупції. Це явище є не просто порушенням закону, а прямою загрозою національній безпеці та моральному духу нації.

​Корупційний баланс: здорових «відмазати», хворих — мобілізувати
​Критичний аналіз зловживань у системі #Тернопільського #об’єднаного #міського ТЦК виявляє двосторонню, цинічну схему, яка підриває боєздатність країни. ​

По-перше, торгівля «звільненням» від мобілізації (8’500$-10’000$). Йдеться про численні звинувачення, що посадові особи ТЦК використовують своє службове становище для надання незаконних «послуг» – оформлення #фіктивних довідок про #непридатність, виключення з #військового #обліку чи сприяння незаконному #перетину #кордону. Об’єктом цього тіньового ринку є, як правило, молоді, здорові та платоспроможні чоловіки.
Результат цієї схеми катастрофічний: найцінніший мобілізаційний ресурс, здатний ефективно воювати, залишається в тилу, а корупціонери отримують величезні хабарі.

По-друге, неправомірна мобілізація непідготовлених. Як зворотний бік медалі, ця корупційна «діра» призводить до компенсаторних, але неправомірних дій. Для виконання планів мобілізації, #чиновники Тернопільського об’єднаного міського ТЦК, замість чесної роботи, вдаються до тиску на найменш захищені та юридично менш обізнані категорії громадян. Це стосується чоловіків віком близько шістдесяти років або тих, хто має значні проблеми зі здоров’ям, які очевидно унеможливлюють їхню ефективну участь у бойових діях. Подібні дії не лише не зміцнюють армію, але й призводять до деморалізації, створюючи враження, що держава готова пожертвувати своїми хворими та літніми громадянами, аби прикрити власні корупційні провали.

​Економіка зловживань: Розкіш на тлі війни. ​Фінансовий аспект цієї корупції є найбільш обурливим. #Хабарі, що сягають десятків тисяч доларів за одну «послугу», формують величезні, непропорційні до офіційних зарплат, тіньові капітали.

​Наслідки цих незаконних накопичень неодноразово ставали предметом гучних розслідувань: керівники ТЦК стають власниками елітних #автомобілів, #особняків та #квартир у престижних районах. Це не просто порушення закону – це демонстрація цинізму та морального банкрутства посадових осіб, які збагачуються на війні та крові. У той час, коли країна збирає донати на дрони та елементарне спорядження для бійців на передовій, ті, хто відповідає за мобілізацію, будують собі розкішне життя. Це підриває довіру не лише до окремих ТЦК, а й до державних інституцій загалом.

​Шляхи подолання: Неминучість #покарання та #прозорість
​Поки суспільство бачить, що корупція у ТЦК залишається без невідворотного та жорсткого покарання, довіра до мобілізаційного процесу буде падати.

Для подолання цієї системної загрози потрібні кардинальні кроки:
​Повна прозорість та #цифровізація: Впровадження #електронних #реєстрів та єдиних систем, які мінімізують людський фактор у прийнятті рішень щодо придатності та відстрочки. Це має зробити неможливим видачу фальшивих довідок та маніпуляції з даними.​

Жорсткий #фінансовий #контроль: Негайний аудит майна та доходів керівного складу Тернопільського об’єднаного міського ТЦК та їхніх родин із застосуванням механізмів незаконного збагачення.​

Невідворотність покарання: #Судові #вироки для #корупціонерів мають бути максимально суворими та публічними, незалежно від їхнього рангу чи зв’язків. Це єдиний спосіб відновити принцип справедливості.
​Корупція у Тернопільському об’єднаному міському ТЦК — це не просто кримінальний злочин, це удар у спину військовим, які щодня ризикують життям на фронті. Держава зобов’язана негайно очистити цю критично важливу сферу, оскільки без справедливої та чесної мобілізації неможливо забезпечити ефективну обороноздатність і зберегти моральний стержень нації.
СЛАВА УКРАЇНІ!

Воїни Добра

Проблема #безкарності #посадових осіб та #суддів за непрофесійні, неправомірні чи відверто корупційні рішення є однією з найбільш гострих і несправедливих у сучасній українській державі, особливо в умовах воєнного стану.

Йдеться про ситуацію, коли #чиновники та #судді, приймаючи рішення, які завдають матеріальної шкоди громадянам або державі, жодним чином не ризикують своїм особистим #майном.

​Чинний механізм компенсації шкоди, завданої неправомірними рішеннями органів державної влади чи суду, покладає основний фінансовий тягар на #державний #бюджет. Це означає, що коли рішення посадовця чи судді скасовується вищою інстанцією, а постраждалі громадяни отримують компенсацію, ці виплати здійснюються з коштів платників податків – тобто з грошей всіх простих українців.
​Така система створює тотальну безвідповідальність та комфортні умови для зловживань: ​стимул до непрофесійності та корупції.

Посадова особа чи суддя, знаючи, що фінансові наслідки її помилкового чи корупційного рішення покриє держава, не має реального стримуючого фактора. Ризик для їхньої особистої економічної стабільності нульовий. Це робить прийняття сумнівних рішень менш ризикованим, ніж воно мало б бути.

​Подвійна #несправедливість для Громадян: постраждала особа не лише зазнає шкоди від неправомірного рішення, але й опосередковано оплачує компенсацію, яка їй виплачується, через сплачені нею податки. Фактично, колективно всі громадяни покривають збитки, завдані недоброчесними діями конкретної особи.

​Це особливо неприпустимо зараз, коли кожен бюджетний ресурс має бути спрямований на оборону та підтримку стійкості країни. Витрачання коштів на покриття наслідків чиновницьких помилок та зловживань є розкішшю, яку Україна не може собі дозволити, і прямою диверсією проти суспільної справедливості.

​Для відновлення справедливості та підвищення якості державного управління необхідне термінове впровадження механізму #персональної #майнової #відповідальності чиновників та суддів.
​
Воїни Добра
​

Землю в Дністровському каньйоні захоплюють рейдери, а Тернопільська обласна військова адміністрація в особі Голови Негода В’ячеслава Андроновича цього категорично не хоче помічати, надсилає відписки, а можливо сприяє таким злочинним діям в умовах воєнного стану?

Воїни Добра

#Тернопіль
#Заліщики
#Дністер
#земля

Землю в Дністровському каньйоні захоплюють рейдери, а Чортківська районна військова адміністрація Тернопільської області в особі начальника Шипітко Володимира Васильовича цього категорично не хоче помічати, надсилає відписки, а можливо сприяє таким злочинним діям в умовах воєнного стану?

Воїни Добра

#Чортків
#Тернопіль
#Заліщики
#Дністер
#земля

Землю в Дністровському каньйоні захоплюють рейдери, а Тернопільська обласна військова адміністрація в особі заступника голови Пастух Тараса Тимофійовича цього категорично не хоче помічати, надсилає відписки, а можливо сприяє таким злочинним діям в умовах воєнного стану?

Воїни Добра

#Тернопіль
#Заліщики
#Дністер
#земля

пане Смілянський, керуючись Законом України “Про доступ до публічної інформації”, Законом України “Про інформацію”, а також Конституцією України, звертаємося до Вас з приводу неправомірних дій працівників відділень АТ «Укрпошта», щодо встановлення мінімальної оголошеної цінності в 500 грн. для рекомендованих листів з описом вкладення.

Воїни Добра

#Укрпошта
#Смілянський

Міському голові міста Тернополя Сергію Надалу. Ще раз повідомляємо вам, що масове скупчення ворон і інших птахів на прибудинкових деревах створює антисанітарні умови, це є порушенням санітарних норм, закріплених у Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постійне забруднення пташиним послідом пішохідних зон, дитячих майданчиків та припаркованих транспортних засобів мешканців є порушенням прав громадян на чисте та безпечне довкілля, гарантованих Конституцією України, а також прав дитини, передбачених Законом України «Про охорону дитинства». Крім того, це завдає шкоди приватному майну тернополян, що суперечить принципам, визначеним Цивільним кодексом України.

Воїни Добра

#надал
#Тернопіль

Землю в Дністровському каньйоні захоплюють рейдери, а Голова Заліщицької міської громади Іван Петрович Дрозд і староста Іван Дмитрович Николин цього категорично не хочуть помічати, а можливо вони сприяють таким злочинним діям в умовах воєнного стану?

Воїни Добра

#Заліщики
#Дністер