Відео з повною інформацією на каналі: https://www.youtube.com/@voinydobra

Поставте like і підпишіться на канал, будь ласка!

Воїни Добра
Мережа Купуй!

лукашенко: “батька” на краю прірви? Аналіз тридцятилітнього автократичного правління та його наслідків.

​Правління олександра лукашенка в Білорусі – це феномен, що кидає виклик усім уявленням про демократичну зміну влади та економічну логіку.

З моменту обрання (на перших і, як багато хто вважає, останніх чесних виборах) у липні 1994 року, він утримує президентське крісло вже понад три десятиліття. Цей період став для Білорусі часом поступового, але неухильного згортання громадянських свобод, зміцнення диктатури та, врешті-решт, економічного і політичного колапсу, посиленого міжнародною ізоляцією.
​Знищення демократичних інститутів та прав.

​Шлях лукашенка до абсолютної влади був методичним. Він розпочав із конституційних референдумів (1995, 1996, 2004), які розширили його повноваження, змінили державну символіку та, найголовніше, зняли обмеження на кількість президентських термінів. За ці роки Білорусь перетворилася на країну, де вибори перетворилися на фарс, незалежні ЗМІ були зачищені або ліквідовані, а політична опозиція систематично знищувалася та кидалася за ґрати.

​Після сфальсифікованих виборів 2020 року, які спровокували безпрецедентні за масштабом мирні протести, режим лукашенка відповів хвилею жорстоких репресій. Тисячі громадян були затримані, піддані тортурам, а Білорусь стала однією з країн з найвищим показником політичних в’язнів на душу населення в Європі. Право на свободу зібрань, слова та думки було фактично анульовано.
​Економічний занепад під тягарем санкцій.

​Економічна модель лукашенка, заснована на збереженні значної частки радянської промисловості, державному контролі та дешевих російських енергоносіях, завжди була крихкою. Хоча перші роки його правління відзначалися певною стабільністю, заснованою на російських дотаціях, відсутність структурних реформ та іноземних інвестицій призвела до стагнації.

​Ситуація різко погіршилася після 2020 року, коли США, Європейський Союз та інші країни запровадили секторальні та персональні санкції у відповідь на порушення прав людини та примусову посадку рейсу Ryanair. Ці санкції вдарили по ключових експортних галузях, як-от калійна, нафтопереробна та банківський сектор. Унаслідок цього, економіка, яка вже перебувала в складному становищі, була доведена до критичного стану, що вимагає постійного фінансового вливання.

​Геополітичні маневри: Від “союзника” до “прохача”. ​Посилення міжнародної ізоляції змусило лукашенка повністю залежати від кремля, перетворивши Білорусь на фактичного сателіта рашки. Він перетворився на “випрошувача” грошей, що є іронією долі для політика, який завжди намагався підтримувати образ “сильного лідера”.

москва, сама перебуваючи під західними санкціями, використовує цю залежність для поглинання білоруського суверенітету. ​Водночас, загравання Лукашенка з президентом США Дональдом Трампом, що виражається в публічних компліментах є яскравим прикладом відчаю та цинічного опортунізму. Мета очевидна: розраховує на зміну зовнішньополітичного курсу США, зняття санкцій та отримання фінансової допомоги в обхід москви.

Це демонструє, що ідеологічні уподобання для нього вторинні; головним пріоритетом залишається збереження особистої влади за будь-яку ціну.

​Висновок:
​Правління лукашенка – це історія втрачених можливостей для Білорусі. За три десятиліття він не лише позбавив своїх співвітчизників громадянських прав та гідного економічного майбутнього, а й поставив під загрозу сам суверенітет держави. Нинішній стан – це вершина його автократичної кар’єри: країна, розчавлена репресіями, з розваленим економічним фундаментом, повністю залежна від зовнішнього фінансування та політичної волі кремля. Спроби маневрувати між путіним і Трампом лише підкреслюють його слабкість, а не силу. Кінець його епохи неминучий, і питання лише в тому, якою ціною Білорусь зможе повернути свій суверенітет та громадянські свободи.
#лукашенко
#Білорусь
#санкції
#путін
#війна

Воїни Добра
Мережа Купуй!

“Аляскінський гамбіт”: Чому зустріч Трампа і путіна не привела до миру, а лише підкреслила стратегічну нерівність.

​Зустріч Дональда Трампа та володимира путіна на Алясці, яка відбулася в серпні 2025 року, позиціонувалася як важливий крок до врегулювання військового конфлікту в Україні. Однак, за підсумками, вона не лише не принесла очікуваного миру чи припинення вогню, але й викликала шквал критики та занепокоєння серед західних союзників і, особливо, в Києві.

Аналіз події демонструє, що переговори, замість того, щоб стати дипломатичним проривом, перетворилися на “велику гру”, де один із учасників, схоже, майстерно використав ситуацію на свою користь, тоді як інший демонстрував брак стратегічної витримки.

​Зустріч, яка завершилася без підписання будь-яких угод і навіть зі скасуванням запланованого спільного обіду, була сприйнята багатьма аналітиками як дипломатичний успіх путіна та провал Трампа.

​”Гра на руку” кремлю: Сама по собі зустріч на високому рівні забезпечила путіну, який перебуває під міжнародними санкціями та ордером на арешт від МКС (хоча Аляска і поза юрисдикцією МКС), бажану легітимність та вихід з ізоляції на світовій арені. Трамп, назвавши рашку “великою країною” та заявивши про “сильне взаєморозуміння”, фактично надав путіну глобальну сцену, не вимагаючи реальної відповідальності.

​Відсутність поступок: Головна мета зустрічі — припинення російської агресії — не була досягнута. путін, за повідомленнями, твердо стояв на своїх максималістських вимогах: збереження контролю над окупованими територіями та нейтральний статус України. Більше того, він, як стверджують джерела, використав час для того, щоб прочитати Трампу розлогу “історичну лекцію” про середньовічних князів та “один народ”, що є ключовим кремлівським наративом, спрямованим на виправдання війни.

​Емоційний зрив і “хитрування” путіна: Повідомлення про те, що путін свідомо “хитрував” (відмовлявся від припинення вогню, наполягав на власній версії історії) і це викликало емоційну реакцію Трампа аж до “крику” та погрози піти, свідчить про те, що російський карлик успішно вивів свого американського колегу з рівноваги. За даними Financial Times, Трамп був “шокований” історичними екскурсами путіна, що змусило його “кілька разів підвищити голос” і погрожувати припинити переговори.

Такий розвиток подій підкреслив відсутність у Трампа дипломатичної витримки перед лицем хитромудрої та підготовленої маніпуляції.

​Зміна акцентів: Замість того, щоб тиснути на путіна, Трамп після зустрічі, схоже, переклав відповідальність за припинення війни на Київ, закликавши президента Зеленського до територіальних поступок. Це стало ще одним подарунком для москви, оскільки зменшило тиск на агресора і змістило міжнародну увагу на жертву.

​Наслідки для України та Заходу
​Зустріч на Алясці, згідно з оцінками експертів Chatham House, “надихнула путіна” на продовження, а не на завершення війни.

​Послаблення позицій Києва: Не отримавши від Трампа чітких гарантій подальшого тиску на росію (наприклад, посилення санкцій або швидке постачання далекобійних ракет Tomahawk), Україна опинилася у більш вразливому становищі.

Американський лідер, не досягнувши успіху з путіним, почав чинити тиск на іншу мішень – Зеленського.

​Розкол у Трансатлантичному альянсі: Тепла риторика Трампа щодо путіна та акцент на “взаєморозумінні” стали черговим ударом по єдності Заходу.

Мета рашки – розкол альянсу, і Аляскинський саміт став кроком у цьому напрямку, оскільки створив враження, що США можуть діяти, не узгоджуючи позиції з НАТО чи Києвом.

​Висновок
​Зустріч Трампа і путіна на Алясці стала яскравим прикладом асиметричної дипломатії. Якщо для путіна вона була тактичним тріумфом, що дозволив йому підтвердити свій статус на світовій арені та відхилити вимоги щодо припинення вогню, то для Трампа вона обернулася іміджевими втратами та підтвердила закиди про його схильність до емоційних рішень та маніпуляцій.

Головний висновок: мир на Алясці не настав, оскільки путін не бажає миру без капітуляції України, а Трамп не зміг (або не захотів) застосувати реальні важелі тиску. Фактично, саміт став лише інструментом для “великої гри” рашки, яка отримала час і простір для продовження своїх військових та дипломатичних маневрів.
#Трамп
#путін
#Аляска
#Україна
#Зеленський
#Київ
#Томагавки

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Шлях до #Будапешта. ​Світанкове сонце ледь торкнулося обрію, коли вова, вдягнувши на себе плащ-«інкогніто», закинувши за плечі потертий рюкзак і прихопивши єдиний скарб — свій чайник (на випадок, якщо вдасться цапцарапнути трохи європейського #бензину), вирушив у далеку путь. Мета його була грандіозна і сповнена небезпек – #Будапешт, адже там чекає #Орбан і #Трамп!

​”Саміт… Міжнародна зустріч…” — бурмотів він собі під ніс, намагаючись надати своїй подорожі якоїсь політичної ваги, хоча насправді він просто знав чутки, що в угорській столиці продають якісь дуже цінні антикварні #пво для #нпз за півціни, і, звісно ж, жоден літак він собі дозволити не міг.

​Вова, натхненний бажанням заощадити копійку, вирішив, що шлях “самітника-пішохода” — це єдиний справді духовний спосіб дістатися до Європи.

Адже, як він виправдовувався, якщо полетиш президентським літаком, то втратиш той безцінний час, який можна було б витратити на пошук пво для нпз по дорозі.

​Його маршрут був сповнений логістичних пригод. На кордоні з однією країною йому довелося видавати себе за збирача трав, який шукає рідкісний «європейський полин». На території іншої він з великою підозрою дивився на водія, який пропонував його підвезти, підозрюючи, що це перевдягнений Кіса Вороб’янінов, який теж шукає #бензин.

​Одного разу, зупинившись на нічліг біля придорожнього кафе, він спробував розрахуватися старими #рублями, запевняючи офіціантку: “Це ж справжні дореволюційні банкноти! Вони мають історичну цінність!” Офіціантка, не оцінивши його історичних знань, змусила його помити посуд..

​Але його найбільша проблема була не у фінансах, а в його знаменитій поспішності. Щоразу, коли він чув гул літака високо в небі, він прискорював крок, притискаючи до грудей чайник.

​— Я не спішу, я йду за планом! — кричав він місцевим коровам. — Це інкогніто! Вони очікують мене з повітря, а я прийду по землі! Це тактика! Це… економія!
​Коли, нарешті, він дістався околиць Будапешта, зголоднілий, змучений, із подертим рюкзаком, він побачив величний Дунай. Він зупинився.
​”Отже,” — прошепотів вова, поправляючи свій пом’ятий комір, — “Тепер я тут. Вчасно. Я — пішохід-самітник. І тепер, коли я на місці, пора шукати… е-е-е… міжнародні домовленості… і, звісно, ті пво для нпз”.

​Ось так вова, подолавши випробування та кордони, здійснив свій міжнародний пішохідний “#саміт”. І нехай його політичний вплив був нульовим, головне, що поки що поряд не було ні #Малюка ні #Буданова…

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Вова вчиться шепотіти вибачення і домовленості заради свого виживання.

Колись довга імперія прокинулася з пустим баком і розкішним небажанням визнати, що її корона інколи потребує пального.

Карликовий пан зазвичай ходив вулицями з гордовитою ходою і тоном, що не терпів заперечень. А невелика паливна республіка жила у своїй гордій простоті і смакувала вигідні контракти, немов хто завгодно платив їй за поради.

Коли чахлі танкери імперії почали шукати порт уночі, то виявилося, що старі друзі звернулися туди, де простіше домовитися про бензин, ніж вимолити слово «пощади».

Вова раніше вчив усіх манерам і писав правила для сусідів. Тепер він вивчав таблиці поставок і нервово рахував відвантаження на листках, що йому підсовували з маленької республіки.

Замість драматичних промов виступили ніякові погляди і вибачення, прочитані ніби текст диктанту за останній урок у школі, коли хтось помітив свою помилку.

Колишній злий диктатор пристав на коліна, але не від патетики, а щоб зрозуміти, куди дме вітер економічних реалій.

А невелика нафтова держава грала роль небагатослівного торгівця, що вміє рахувати барелі і знає ціну мовчання. Вона вміло балансувала між посмішкою і комерційною жадобою, обмінюючи кивок великого на нові контейнери.

Сусідський тандем, що колись здавався декорацією на мапі, раптово став тим самим підмостком, від якого залежала готовність довгої імперії рухатися далі.

Страх перед конфронтацією перетворився на делікатну дипломатію, що нагадувала догану, оформлену як прохання.

Публічне вибачення виглядало як театральна репетиція: актор знає репліку, але серце підказує інший текст. Обличчя вови в цій сцені стало майстерним поєднанням сорому і розрахунку, схожим на підлітковий вираз, коли хочеш вибачитись, але ще й хочеш зберегти репутацію.

Кожне слово вибачення ламалося, наче стара кераміка на підлозі, але воно продавало товар — стабільні поставки на найближчий сезон.

Глядачі аплодували, бо їм потрібне було шоу з передбачуваним фіналом і з меншим ризиком для опалення взимку.
Іронія полягає в тому, що велич часто вимірюється не площею, а трубами і краном.

Керівник без ресурсу виглядає ще меншим за того, хто тримає за собою танкер і має ключі від бензоколонки.

Парадокси сучасності вчать, що агресія не завжди перемагає переговори, а грізні слова іноді коштують дорожче за барелі. Коли великі гасла зустріли холодну арифметику імпортозаміщення, залишився лише договір і зручний для обох графік поставок.

Мораль проста і гірка одночасно. Сила без підкріплення перетворюється на спектакль, а сміливість сусідів і точні контракти здатні замінити таран.

Там, де санкції роблять дірку в резервуарі, маленька держава з правильним партнером стає новим центром тяжіння.

Інколи велике ім’я втомлюється від крику і вчиться шепотіти домовленості заради тепла і світла в будинках.
#Азербайджан
#Алієв
#рашка
#санкції

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Ганьба на порозі #Гідності: Чому #Герої #Майдану залишаються “неіснуючими” #Інвалідами #Війни?

​Сьогодні, коли #Україна знову у вогні, захищаючи право на своє існування, державні #чиновники демонструють вражаючий цинізм, відмовляючи в належному статусі тим, хто першим пролив кров за цю саму #Гідність. Постраждалі учасники #Революції Гідності, які отримали інвалідність від поранень на #Майдані, роками б’ються об стіну бюрократичної байдужості, не отримуючи законного статусу інвалідів війни. І вся причина – в “чарівному” списку #Міністерства #охорони #здоров’я!

Понад 10 ​років минуло з моменту, коли сотні українців під кулями та кийками вибороли для своєї Держави європейський шлях. Багато з них отримали важкі травми, що призвели до #інвалідності. Чинне законодавство України, створене, здавалося б, для відновлення справедливості, чітко передбачає надання цим особам статусу інвалідів війни. Це не привілей, це законна норма і мінімальна подяка #нації.

​Бюрократичний фантом: список #МОЗ
​Але між законом і реальністю стоїть нездоланна перепона: так званий “список” постраждалих учасників Революції Гідності, затверджений Міністерством охорони здоров’я (МОЗ).

​Якщо твоє прізвище відсутнє в цьому реєстрі, який, схоже, формувався за принципом “сподобався/не сподобався” або “встиг потрапити до виписки/не встиг”, ти автоматично стаєш “неіснуючим” #Героєм для Держави. Неважливо, що ти маєш виписки з лікарень, рішення про встановлення інвалідності, свідчення побратимів чи навіть матеріали кримінальних справ!

​Чиновники МОЗ, сидячи в теплих кабінетах, які існують завдяки тому, що хтось стояв на морозі даючи відсіч “беркуту”, відповідають лише бездушними відписками. Вони посилаються на ту саму норму, яку самі ж і порушують, не бажаючи вносити зміни до своїх застарілих і неповних реєстрів.

​Цинізм воєнного часу
​Ця ситуація обурлива завжди, але вона абсолютно ганебна в умовах повномасштабної війни!
​Сьогодні, коли тисячі нових #ветеранів щодня поповнюють ряди людей з інвалідністю, здавалося б, Держава мала б проявити особливу чуйність і миттєво вирішити цю давню несправедливість. Навпаки, ветерани Майдану змушені витрачати свій час, здоров’я та нерви не на реабілітацію, а на багаторічну війну з армією чиновників, які бояться взяти на себе відповідальність.

​Що це? Саботаж? Чиновники демонструють, що за їхньою логікою, ти повинен був не просто бути пораненим на Майдані, а ще й вчасно потрапити в потрібний столичний госпіталь (звідки тебе міг викрасти “беркут”) і дочекатися, поки хтось у МОЗ натисне кнопку “додати до списку” перед тим, як список закриють!

​Сьогодні Держава волає про #єдність, про #гідність, про шану до #захисників. Але ставлення до перших захисників, до тих, хто підняв прапор Гідності, – це найкращий індикатор ціни цих слів. Виходить, що Гідність і #Закон для наших чиновників – це порожні звуки.

​Ми вимагаємо:
​Негайно розблокувати процес перегляду “списку МОЗ” та створити прозорий і доступний механізм для внесення до нього всіх постраждалих, чия інвалідність є прямим наслідком поранень, отриманих під час Революції Гідності.

​Припинити відписки і бездіяльність. Керівництво Міністерства охорони здоров’я в особі #міністра Віктора #Ляшко має особисто гарантувати вирішення цієї проблеми, а не ховатися за спинами клерків.

​Забезпечити безумовне виконання чинного законодавства щодо надання постраждалим учасникам Революції Гідності статусу інвалідів війни.

​Війну виграють не тільки на фронті, але й у тилу, де справедливість і шана до героїв є основою нашої стійкості.

Якщо ми не здатні подбати про тих, хто виборов нам право жити у #вільній країні, то за що тоді ми боремося?
СЛАВА УКРАЇНІ!

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Це дійсно шокуюча історія, і вона, на жаль, резонує з численними повідомленнями про порушення та корупцію у сфері мобілізації та діяльності #ТЦК в #Україні, які регулярно з’являються у медіа та звітах #правоохоронних органів. Хоча ми не можемо використовувати цю історію як доведений юридичний факт, оскільки вона є інформацією “з других рук” і не має документальних підтверджень, вона є потужним соціальним свідченням і може бути використана як основа для гостро-соціальної статті, що висвітлює проблему системно.

​Гірка ціна свободи: як 8500 доларів повертають чоловіків додому, але ламають довіру до #Держави
​$8500. Саме таку суму, за словами нашої читачки, її знайома була змушена заплатити посереднику, щоб витягнути чоловіка з Тернопільського #територіального #центру #комплектування та #соціальної #підтримки (#ТЦК та #СП). Чоловіка затримали на вулиці, коли він йшов на роботу, доставили в ТЦК, швидко провели військово-лікарську комісію (#ВЛК), визнали #придатним, а вже через кілька днів – після передачі грошей – він був вдома. Тепер він у глибокій депресії. Це не поодинокий випадок. Це криза.

​”Впіймали” на вулиці, “випустили” за хабар. ​Історія, яку нам розповіла читачка, жахає своєю цинічною послідовністю. 16 жовтня (дата зі слів свідка) чоловіка, який не був у розшуку (принаймні, про це не було відомо), затримали на вулиці представники #Тернопільського об’єднаного #міського #ТЦК у супроводі #поліції. Такі методи, як відомо, викликають найгострішу критику в суспільстві, але, попри всі роз’яснення юристів про те, що адміністративне затримання можливе лише за наявності законних підстав (наприклад, перебування у розшуку за порушення правил військового обліку), вони продовжують практикуватися.

​Після примусового доставлення до ТЦК — ВЛК, визнання придатним і, ймовірно, підготовка до відправки. І тут з’являється посередник, а з ним — “ціна питання” в $8500. Гроші забрали. Чоловік удома.

​Фінал цієї історії – не хепі-енд, а трагедія: чоловік, який мав би відчувати полегшення, тепер сидить і п’є. Він був спійманий системою, зламаний, а потім “викуплений” за ціну, яка є непідйомною для більшості #українських родин.

​Не поодинокий випадок: системна корупція. ​На жаль, ця історія не виняток, а ілюстрація системної проблеми. Дані #правоохоронних органів регулярно підтверджують, що #корупційні схеми в системі ТЦК та ВЛК – це не “окремі порушники”, а розгалужена мережа:

​Масштабні викриття #НАЗК і #ДБР: Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) та Державне бюро розслідувань (ДБР) у 2024-2025 роках виявили порушення в деклараціях посадовців ТЦК на десятки #мільйонів гривень, ознаки #незаконного #збагачення (#нерухомість, #елітні #авто, #готівка). Це пряме свідчення того, що #хабарі за “вирішення питань” є значним і стабільним джерелом доходу для недоброчесних чиновників.

​Конкретні суми: У медіа фігурують суми від $2’000 до $10’000 і вище за “білий квиток”, вплив на рішення ВЛК чи виключення зі списків на мобілізацію. Згадані у нашій історії $8’500 цілком вписуються в “ринкові” розцінки корупційного ринку.

​Затримання посередників: Регулярно затримуються як самі працівники ТЦК чи медики ВЛК, так і поліцейські, та цивільні “посередники”, які обіцяють “вирішити питання”.

​Ціна моралі та довіри
​Ця гостра соціальна проблема має набагато глибші наслідки, ніж просто крадіжка грошей. Вона руйнує найважливіше – довіру до Держави і справедливості мобілізації у воєнний час.

​Поділ на “еліту” і “гарматне м’ясо”: Якщо одні громадяни, маючи гроші, можуть просто “відкупитися” від мобілізації, то для бідніших верств населення мобілізація стає не почесним обов’язком, а несправедливим тягарем. Це створює відчуття глибокої соціальної нерівності та підриває моральний дух суспільства.

​Психологічна травма: Як видно з історії нашого читача, примусове затримання, ВЛК і подальший “викуп” – це травматичний досвід. Людина, яка пройшла через цей корупційний “конвеєр”, не відчуває себе захисником, а жертвою.

​Підрив мобілізаційних зусиль: Кожна історія про корупцію посилює страх і спротив мобілізації. Люди бояться не стільки війни, скільки потрапляння в хижі корупційні пастки.

​Що робити?
​Очевидно, що боротьба з цим явищем потребує не лише одиничних затримань, а системних змін:

​Цифровізація та прозорість ВЛК/ТЦК: Максимальне усунення людського фактора через електронні реєстри та прозорість рішень ВЛК.

​Жорсткий контроль: Постійний і безкомпромісний контроль з боку ДБР, НАБУ та внутрішніх служб безпеки ЗСУ.

​Правова просвіта: Чітке інформування громадян про їхні права під час затримання та проходження ВЛК, аби зменшити простір для шантажу.

​Ціна неправомірної свободи у $8500 – це не просто хабар. Це символічна вартість зрадженої довіри, зламаної долі однієї людини та руйнування соціальної справедливості, без якої Перемога стає лише порожнім словом.
#Тернопіль
#ТЦК

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Ганьба, Зрада і Загнивання: За що ми платимо цим “обслуговуючим” компаніям?!

​В умовах, коли кожен #Українець щоденно донатить на #Перемогу, коли країна стікає кров’ю, а її громадяни демонструють неймовірну стійкість – у тилу процвітає ганебна і цинічна корупція, прикрита вивіскою “Обслуговуюча компанія” (колишній ЖЕК) Дочірнє підприємство “#Авторитет” приватного підприємства “#Східний #масив” місто #Тернопіль, директор Степан #Маціпура. Це не просто недбалість, це відкрите пограбування і знущання над платниками податків і співвласниками багатоквартирних будинків!

​Щомісяця, з кров’ю вирвані з бюджетів українських родин, ми справно перераховуємо значні кошти на рахунки цих монополістів. Нам обіцяють “комфортне проживання”, “підтримку інфраструктури” та “безпеку”. Що ми отримуємо натомість? ​Фонтан антисанітарії та загроза життю!

​1.Підвали-болота: коли труби плачуть, а нам сміються в обличчя.
Центральна артерія житлового будинку за адресою пр-т Ст.Бандери 92 в місті Тернополі – підвал – перетворилася на смердюче, гниле болото. Протягом місяців (якщо не років!) аварійні труби витікають, створюючи не просто вологість, а справжній осередок антисанітарії. Нестерпний сморід піднімається до перших поверхів, а постійний контакт води з фундаментом, який мав би бути опорою нашого дому, повільно, але впевнено руйнує його. Хто нестиме відповідальність, коли будинок дасть тріщину?

​2. Фасадний терор: смерть із висоти.
Наш будинок виглядає як поранений ветеран. Фасадна плитка, за яку, очевидно, також було сплачено, відривається величезними пластами і падає з висоти просто на голови містян та, що найстрашніше, наших дітей! Це вже не естетична проблема, це пряма загроза життю і здоров’ю! Чому ця компанія несе відповідальність за технічний стан будинку, але не несе жодної відповідальності, коли її бездіяльність може призвести до трагедії?

​Екологічний колапс та гігієнічний позор:
​3.Хащі, ворони та екскременти: Природа проти мешканців.
Дерева, що оточують наші будинки, перетворилися на непрохідні джунглі. Жодного планового обрізання! Як наслідок, ці хащі стали притулком для масових гніздівель ворон. Щоранку наші двори та автівки, за які ми платимо шалені гроші, покриваються шаром їдких пташиних екскрементів. Мешканці змушені щоденно псувати свій одяг і мити машини, витрачаючи власні кошти і час, бо обслуговуюча компанія не спроможна виконати елементарну, передбачену тарифом, роботу.

​4.Вулиці-смітники: гниття посеред міста.
Опале листя, яке мало б бути прибране ще на початку сезону, не просто лежить – воно гниє на вулицях, перетворюючись на брудну, слизьку масу. Це не лише візуально огидно, але й створює небезпеку травматизму та забруднює повітря. А про прибирання у під’їздах годі й говорити: бруд, пил і павутина свідчать про те, що клінінгові послуги існують лише на папері та у квитанціях.

​Цинізм воєнного часу
​За що ми платимо? Це риторичне питання, відповідь на яке є відкритою образою для кожного чесного жителя Тернополя. ​Ми платимо не за послуги, а за новий “#Мерседес” і елітну #квартиру в центрі міста для власника і директора цієї “обслуговуючої” компанії. У той час, як вся країна живе в режимі тотальної економії та збору коштів для ЗСУ, ці ділки жирують на наших комунальних платежах, перетворюючи наші будинки на руїни.
​Кожен невідремонтований кран, кожна неприбрана ділянка, кожна незафіксована плитка – це донат на розкіш власника, а не інвестиція в наше житло.

​Це не просто економічний злочин. Це моральна зрада. У час, коли ворог намагається знищити нашу інфраструктуру ззовні, внутрішній ворог – в особі безвідповідального і корумпованого ЖЕК-у – добиває її зсередини.

​Вимога одна: Негайна перевірка фінансово-господарської діяльності дочірнього підприємства “Авторитет” і приватного підприємства “Східний масив” і їх директора Степана Маціпури, якого активно підтримує і прикриває #міський #голова Тернополя Сергій #Надал. Розкриття тарифної складової. Притягнення до відповідальності керівництва за доведення житлового фонду до аварійного стану та створення загрози життю мешканців. Ми платимо за послуги, а не за розкіш! Ганьба!

Воїни Добра
Мережа Купуй!

В Україні гостро стоїть проблема глибокої диспропорції в доходах між значною частиною громадян та представниками державних інституцій, особливо на вищих щаблях влади та в судовій системі. Ця ситуація підриває суспільну довіру, посилює відчуття несправедливості та створює сприятливе середовище для корупції.

​Офіційна статистика та публічні дані свідчать про разючу різницю:
​Переважна більшість пенсіонерів в Україні отримує виплати в межах 3-5 тисяч гривень (середня пенсія станом на жовтень 2025 року складає близько 6 436,79 грн, при цьому більшість пенсіонерів, 55,8%, отримують менше 5 000 грн).

​Натомість, середній розмір #пенсії #суддів становить приблизно 107 тисяч гривень. Найвищі суддівські пенсії можуть сягати й понад 390 тисяч гривень.

#​Заробітні #плати суддів у судах вищих інстанцій (наприклад, у Верховному Суді) можуть досягати 290-360 тисяч гривень на місяць і більше, а в середньому по судовій владі значно перевищують 100 тисяч гривень.

​Середня заробітна плата #прокурора коливається в межах 68 тисяч гривень (з урахуванням надбавок та премій), а найвищі пенсії прокурорів сягають 119-219 тисяч гривень.

​Хоча середня зарплата у фінансовій та банківській сфері нижча, топменеджмент державних підприємств та великих банків може отримувати місячну винагороду, що значно перевищує 1 #мільйон гривень.

​Наявність таких високих доходів у порівнянні з середніми зарплатами та пенсіями по країні (середня зарплата в Україні — близько 26 000 грн) викликає справедливе обурення суспільства, особливо коли ці надмірно високі доходи супроводжуються постійними корупційними скандалами. Широко поширені звинувачення в хабарництві, відкатах, та накопиченні фантастичних статків (численна #нерухомість, елітні #автомобілі, значні суми #готівки) лише поглиблюють кризу довіри до влади та #правосуддя.

​​На тлі такої значної різниці в доходах та рівнях життя, виникає потреба у кардинальному перегляді системи відповідальності для державних службовців та представників судової влади.

​Як механізм відновлення справедливості та посилення запобіжного ефекту пропонується запровадження принципу “#Коефіцієнта #покарання”.

​Суть пропозиції:
​Величина покарання за вчинення адміністративних та кримінальних злочинів, пов’язаних з виконанням посадових обов’язків (особливо корупційних), для чиновників та суддів має бути пропорційно збільшена у стільки разів, у скільки разів їхня заробітна плата або пенсія перевищує середню по країні.

Мета: ​посилення стримуючого фактору: чим вищий дохід і соціальний статус особи, тим вищою має бути ціна за порушення закону та зловживання владою.

​Відновлення справедливості: Покарання має відповідати рівню довіри та можливостям, наданим державою. Особи, які отримують надмірну винагороду з бюджету, що формується в тому числі й з податків громадян з низькими доходами, мають нести і надмірну відповідальність.

​Боротьба з корупцією: Значне підвищення ризику та суворості покарання може стати ефективним інструментом для зменшення корупційних проявів у вищих ешелонах влади.

​Такий підхід підкреслює, що служіння суспільству та висока винагорода за це є не лише привілеєм, а й вимагають бездоганної чесності та значно посиленої відповідальності. Впровадження цієї ініціативи вимагатиме внесення відповідних змін до Кримінального та Адміністративного кодексів України, а також політичної волі для їх реалізації.
#Україна
#судді
#чиновники

Воїни Добра
Мережа Купуй!