«Країна-бензоколонка» на сухому пайку: Або як рашка сама собі перекрила кран

​Вже не перший рік світ із подивом спостерігає за феноменальними досягненнями так званої російської федерації. Країна, яка гордо носить звання «світова бензоколонка» і роками шантажувала Європу своїми енергоресурсами і чий бюджет стоїть на трьох китах: нафта, газ і невпинна пропаганда, раптом зіткнулася з… дефіцитом бензину та дизеля.

​Це не просто неприємність, це сюжет для трагікомедії. Уявіть, що головний кухар у світі, який контролює 90% постачання олії, раптом виявляє, що йому нічим заправити власну фритюрницю. Парадокс? Ні, російська реальність!

​Саркастичні причини «нафтового чуда»
​Що ж могло призвести до того, що на деяких заправках у регіонах, а подекуди й у тому ж таки окупованому Криму, з’являються зворушливі таблички «Палива немає»?

кремлівські мудреці, звичайно, знайшли геніальні пояснення: логістичні труднощі, «сезонні піки» попиту, підступні погодні умови, недобросовісні трейдери. Але якщо відкинути пропагандистський грим, виявляється, що причини, як завжди, лежать на поверхні… і трохи нижче:
​”Ефективні” санкції, але не Заходу, а власні: рашка, прагнучи фінансувати свою… спецоперацію, максимально викачувала нафту і нафтопродукти на експорт, адже там ціна вища, а долари потрібні. Внутрішній ринок? Хай почекає! Це класична економічна стратегія: продати все, що бачиш, а про завтрашній день не думати. Як наслідок – внутрішній ринок виявився знекровленим.

​Вітчизняний “Хай-Тек”: Українські дрони-камікадзе, які, на думку кремля, мали бути «не ефективними», регулярно передають «полум’яні привіти» російським нафтопереробним заводам (НПЗ). Кожен такий «привіт» виводить із ладу значні потужності. Це, безумовно, найбільш іронічний чинник. Країна, яка хвалиться своєю «непереможною» ППО, не може захистити власну критичну інфраструктуру від, по суті, гаражних технологій.

​Логістичний колапс (за планом):
Залізниця та транспортна мережа, які й так працюють на межі через обслуговування воєнних потреб, тепер мають вирішувати пріоритетну задачу – безперебійно постачати паливо на фронт. Що лишається для цивільних? Ну, почекайте, поки “переможний” потяг проїде.

​Аналіз: Від “Супердержави” до черги на АЗС. ​Ситуація з паливом — це не просто побутова незручність. Це яскравий індикатор прогнивання економіки, орієнтованої виключно на війну і сировинний експорт.

​Фронт проти Тилу: У часи дефіциту держава, зрозуміло, обирає пріоритет. У росії пріоритет – війна. Це означає, що військові потреби задовольняються першими, а населення може постояти в черзі. Це дуже красномовно демонструє ставлення влади до власних громадян: ви – лише ресурс, а не кінцевий споживач.

​Інфляція та Ціни: Дефіцит неминуче тягне за собою зростання цін. Паливо – це кров економіки. Його подорожчання впливає на вартість перевезення абсолютно всього: від хліба до ліків. Тож незабаром росіяни відчують цей «бензиновий смак» у своїх гаманцях та холодильниках.

​”Ручне управління” у розквіті: Замість системних реформ та інвестицій у модернізацію НПЗ, уряд вдається до своїх улюблених методів: заборона експорту, «ручні» вказівки компаніям, «заморожування» цін. Ці тимчасові, панічні заходи лише відкладають, а не вирішують проблему, створюючи нові викривлення на ринку.

​Іронічний висновок:
​Ця паливна криза – справжній, майже філософський, подарунок для світової спільноти. Вона демонструє, що навіть маючи невичерпні запаси вуглеводнів, можна сісти в калюжу, якщо твою державу очолюють люди, які живуть в паралельній реальності.

​У той час як путінська пропаганда розповідає про «загниваючий Захід», самі росіяни стоять у чергах, як у найкращі радянські часи, щоб заправити свої «Лада Калина» чи «УАЗ Патріот». Це і є квінтесенція «вставання з колін»: стати на коліна біля паливної колонки і молитися, щоб вона видала хоч щось.

​росія продовжує грати роль так званої глобальної енергетичної наддержави, але тепер з певним уточненням: у якої на місцях закінчився бензин. І це не просто смішно, це діагноз. Дякуємо українським дронам за цей чудовий аналітичний інструмент!
Приєднуйтесь: https://voinydobra.com

Воїни Добра
Мережа Купуй!

лукашенко: “батька” на краю прірви? Аналіз тридцятилітнього автократичного правління та його наслідків.

​Правління олександра лукашенка в Білорусі – це феномен, що кидає виклик усім уявленням про демократичну зміну влади та економічну логіку.

З моменту обрання (на перших і, як багато хто вважає, останніх чесних виборах) у липні 1994 року, він утримує президентське крісло вже понад три десятиліття. Цей період став для Білорусі часом поступового, але неухильного згортання громадянських свобод, зміцнення диктатури та, врешті-решт, економічного і політичного колапсу, посиленого міжнародною ізоляцією.
​Знищення демократичних інститутів та прав.

​Шлях лукашенка до абсолютної влади був методичним. Він розпочав із конституційних референдумів (1995, 1996, 2004), які розширили його повноваження, змінили державну символіку та, найголовніше, зняли обмеження на кількість президентських термінів. За ці роки Білорусь перетворилася на країну, де вибори перетворилися на фарс, незалежні ЗМІ були зачищені або ліквідовані, а політична опозиція систематично знищувалася та кидалася за ґрати.

​Після сфальсифікованих виборів 2020 року, які спровокували безпрецедентні за масштабом мирні протести, режим лукашенка відповів хвилею жорстоких репресій. Тисячі громадян були затримані, піддані тортурам, а Білорусь стала однією з країн з найвищим показником політичних в’язнів на душу населення в Європі. Право на свободу зібрань, слова та думки було фактично анульовано.
​Економічний занепад під тягарем санкцій.

​Економічна модель лукашенка, заснована на збереженні значної частки радянської промисловості, державному контролі та дешевих російських енергоносіях, завжди була крихкою. Хоча перші роки його правління відзначалися певною стабільністю, заснованою на російських дотаціях, відсутність структурних реформ та іноземних інвестицій призвела до стагнації.

​Ситуація різко погіршилася після 2020 року, коли США, Європейський Союз та інші країни запровадили секторальні та персональні санкції у відповідь на порушення прав людини та примусову посадку рейсу Ryanair. Ці санкції вдарили по ключових експортних галузях, як-от калійна, нафтопереробна та банківський сектор. Унаслідок цього, економіка, яка вже перебувала в складному становищі, була доведена до критичного стану, що вимагає постійного фінансового вливання.

​Геополітичні маневри: Від “союзника” до “прохача”. ​Посилення міжнародної ізоляції змусило лукашенка повністю залежати від кремля, перетворивши Білорусь на фактичного сателіта рашки. Він перетворився на “випрошувача” грошей, що є іронією долі для політика, який завжди намагався підтримувати образ “сильного лідера”.

москва, сама перебуваючи під західними санкціями, використовує цю залежність для поглинання білоруського суверенітету. ​Водночас, загравання Лукашенка з президентом США Дональдом Трампом, що виражається в публічних компліментах є яскравим прикладом відчаю та цинічного опортунізму. Мета очевидна: розраховує на зміну зовнішньополітичного курсу США, зняття санкцій та отримання фінансової допомоги в обхід москви.

Це демонструє, що ідеологічні уподобання для нього вторинні; головним пріоритетом залишається збереження особистої влади за будь-яку ціну.

​Висновок:
​Правління лукашенка – це історія втрачених можливостей для Білорусі. За три десятиліття він не лише позбавив своїх співвітчизників громадянських прав та гідного економічного майбутнього, а й поставив під загрозу сам суверенітет держави. Нинішній стан – це вершина його автократичної кар’єри: країна, розчавлена репресіями, з розваленим економічним фундаментом, повністю залежна від зовнішнього фінансування та політичної волі кремля. Спроби маневрувати між путіним і Трампом лише підкреслюють його слабкість, а не силу. Кінець його епохи неминучий, і питання лише в тому, якою ціною Білорусь зможе повернути свій суверенітет та громадянські свободи.
#лукашенко
#Білорусь
#санкції
#путін
#війна

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Відео з повною інформацією на каналі: https://www.youtube.com/@voinydobra

Поставте like і підпишіться на канал, будь ласка!

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Шлях до #Будапешта. ​Світанкове сонце ледь торкнулося обрію, коли вова, вдягнувши на себе плащ-«інкогніто», закинувши за плечі потертий рюкзак і прихопивши єдиний скарб — свій чайник (на випадок, якщо вдасться цапцарапнути трохи європейського #бензину), вирушив у далеку путь. Мета його була грандіозна і сповнена небезпек – #Будапешт, адже там чекає #Орбан і #Трамп!

​”Саміт… Міжнародна зустріч…” — бурмотів він собі під ніс, намагаючись надати своїй подорожі якоїсь політичної ваги, хоча насправді він просто знав чутки, що в угорській столиці продають якісь дуже цінні антикварні #пво для #нпз за півціни, і, звісно ж, жоден літак він собі дозволити не міг.

​Вова, натхненний бажанням заощадити копійку, вирішив, що шлях “самітника-пішохода” — це єдиний справді духовний спосіб дістатися до Європи.

Адже, як він виправдовувався, якщо полетиш президентським літаком, то втратиш той безцінний час, який можна було б витратити на пошук пво для нпз по дорозі.

​Його маршрут був сповнений логістичних пригод. На кордоні з однією країною йому довелося видавати себе за збирача трав, який шукає рідкісний «європейський полин». На території іншої він з великою підозрою дивився на водія, який пропонував його підвезти, підозрюючи, що це перевдягнений Кіса Вороб’янінов, який теж шукає #бензин.

​Одного разу, зупинившись на нічліг біля придорожнього кафе, він спробував розрахуватися старими #рублями, запевняючи офіціантку: “Це ж справжні дореволюційні банкноти! Вони мають історичну цінність!” Офіціантка, не оцінивши його історичних знань, змусила його помити посуд..

​Але його найбільша проблема була не у фінансах, а в його знаменитій поспішності. Щоразу, коли він чув гул літака високо в небі, він прискорював крок, притискаючи до грудей чайник.

​— Я не спішу, я йду за планом! — кричав він місцевим коровам. — Це інкогніто! Вони очікують мене з повітря, а я прийду по землі! Це тактика! Це… економія!
​Коли, нарешті, він дістався околиць Будапешта, зголоднілий, змучений, із подертим рюкзаком, він побачив величний Дунай. Він зупинився.
​”Отже,” — прошепотів вова, поправляючи свій пом’ятий комір, — “Тепер я тут. Вчасно. Я — пішохід-самітник. І тепер, коли я на місці, пора шукати… е-е-е… міжнародні домовленості… і, звісно, ті пво для нпз”.

​Ось так вова, подолавши випробування та кордони, здійснив свій міжнародний пішохідний “#саміт”. І нехай його політичний вплив був нульовим, головне, що поки що поряд не було ні #Малюка ні #Буданова…

Воїни Добра
Мережа Купуй!

“Аляскінський гамбіт”: Чому зустріч Трампа і путіна не привела до миру, а лише підкреслила стратегічну нерівність.

​Зустріч Дональда Трампа та володимира путіна на Алясці, яка відбулася в серпні 2025 року, позиціонувалася як важливий крок до врегулювання військового конфлікту в Україні. Однак, за підсумками, вона не лише не принесла очікуваного миру чи припинення вогню, але й викликала шквал критики та занепокоєння серед західних союзників і, особливо, в Києві.

Аналіз події демонструє, що переговори, замість того, щоб стати дипломатичним проривом, перетворилися на “велику гру”, де один із учасників, схоже, майстерно використав ситуацію на свою користь, тоді як інший демонстрував брак стратегічної витримки.

​Зустріч, яка завершилася без підписання будь-яких угод і навіть зі скасуванням запланованого спільного обіду, була сприйнята багатьма аналітиками як дипломатичний успіх путіна та провал Трампа.

​”Гра на руку” кремлю: Сама по собі зустріч на високому рівні забезпечила путіну, який перебуває під міжнародними санкціями та ордером на арешт від МКС (хоча Аляска і поза юрисдикцією МКС), бажану легітимність та вихід з ізоляції на світовій арені. Трамп, назвавши рашку “великою країною” та заявивши про “сильне взаєморозуміння”, фактично надав путіну глобальну сцену, не вимагаючи реальної відповідальності.

​Відсутність поступок: Головна мета зустрічі — припинення російської агресії — не була досягнута. путін, за повідомленнями, твердо стояв на своїх максималістських вимогах: збереження контролю над окупованими територіями та нейтральний статус України. Більше того, він, як стверджують джерела, використав час для того, щоб прочитати Трампу розлогу “історичну лекцію” про середньовічних князів та “один народ”, що є ключовим кремлівським наративом, спрямованим на виправдання війни.

​Емоційний зрив і “хитрування” путіна: Повідомлення про те, що путін свідомо “хитрував” (відмовлявся від припинення вогню, наполягав на власній версії історії) і це викликало емоційну реакцію Трампа аж до “крику” та погрози піти, свідчить про те, що російський карлик успішно вивів свого американського колегу з рівноваги. За даними Financial Times, Трамп був “шокований” історичними екскурсами путіна, що змусило його “кілька разів підвищити голос” і погрожувати припинити переговори.

Такий розвиток подій підкреслив відсутність у Трампа дипломатичної витримки перед лицем хитромудрої та підготовленої маніпуляції.

​Зміна акцентів: Замість того, щоб тиснути на путіна, Трамп після зустрічі, схоже, переклав відповідальність за припинення війни на Київ, закликавши президента Зеленського до територіальних поступок. Це стало ще одним подарунком для москви, оскільки зменшило тиск на агресора і змістило міжнародну увагу на жертву.

​Наслідки для України та Заходу
​Зустріч на Алясці, згідно з оцінками експертів Chatham House, “надихнула путіна” на продовження, а не на завершення війни.

​Послаблення позицій Києва: Не отримавши від Трампа чітких гарантій подальшого тиску на росію (наприклад, посилення санкцій або швидке постачання далекобійних ракет Tomahawk), Україна опинилася у більш вразливому становищі.

Американський лідер, не досягнувши успіху з путіним, почав чинити тиск на іншу мішень – Зеленського.

​Розкол у Трансатлантичному альянсі: Тепла риторика Трампа щодо путіна та акцент на “взаєморозумінні” стали черговим ударом по єдності Заходу.

Мета рашки – розкол альянсу, і Аляскинський саміт став кроком у цьому напрямку, оскільки створив враження, що США можуть діяти, не узгоджуючи позиції з НАТО чи Києвом.

​Висновок
​Зустріч Трампа і путіна на Алясці стала яскравим прикладом асиметричної дипломатії. Якщо для путіна вона була тактичним тріумфом, що дозволив йому підтвердити свій статус на світовій арені та відхилити вимоги щодо припинення вогню, то для Трампа вона обернулася іміджевими втратами та підтвердила закиди про його схильність до емоційних рішень та маніпуляцій.

Головний висновок: мир на Алясці не настав, оскільки путін не бажає миру без капітуляції України, а Трамп не зміг (або не захотів) застосувати реальні важелі тиску. Фактично, саміт став лише інструментом для “великої гри” рашки, яка отримала час і простір для продовження своїх військових та дипломатичних маневрів.
#Трамп
#путін
#Аляска
#Україна
#Зеленський
#Київ
#Томагавки

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Вова вчиться шепотіти вибачення і домовленості заради свого виживання.

Колись довга імперія прокинулася з пустим баком і розкішним небажанням визнати, що її корона інколи потребує пального.

Карликовий пан зазвичай ходив вулицями з гордовитою ходою і тоном, що не терпів заперечень. А невелика паливна республіка жила у своїй гордій простоті і смакувала вигідні контракти, немов хто завгодно платив їй за поради.

Коли чахлі танкери імперії почали шукати порт уночі, то виявилося, що старі друзі звернулися туди, де простіше домовитися про бензин, ніж вимолити слово «пощади».

Вова раніше вчив усіх манерам і писав правила для сусідів. Тепер він вивчав таблиці поставок і нервово рахував відвантаження на листках, що йому підсовували з маленької республіки.

Замість драматичних промов виступили ніякові погляди і вибачення, прочитані ніби текст диктанту за останній урок у школі, коли хтось помітив свою помилку.

Колишній злий диктатор пристав на коліна, але не від патетики, а щоб зрозуміти, куди дме вітер економічних реалій.

А невелика нафтова держава грала роль небагатослівного торгівця, що вміє рахувати барелі і знає ціну мовчання. Вона вміло балансувала між посмішкою і комерційною жадобою, обмінюючи кивок великого на нові контейнери.

Сусідський тандем, що колись здавався декорацією на мапі, раптово став тим самим підмостком, від якого залежала готовність довгої імперії рухатися далі.

Страх перед конфронтацією перетворився на делікатну дипломатію, що нагадувала догану, оформлену як прохання.

Публічне вибачення виглядало як театральна репетиція: актор знає репліку, але серце підказує інший текст. Обличчя вови в цій сцені стало майстерним поєднанням сорому і розрахунку, схожим на підлітковий вираз, коли хочеш вибачитись, але ще й хочеш зберегти репутацію.

Кожне слово вибачення ламалося, наче стара кераміка на підлозі, але воно продавало товар — стабільні поставки на найближчий сезон.

Глядачі аплодували, бо їм потрібне було шоу з передбачуваним фіналом і з меншим ризиком для опалення взимку.
Іронія полягає в тому, що велич часто вимірюється не площею, а трубами і краном.

Керівник без ресурсу виглядає ще меншим за того, хто тримає за собою танкер і має ключі від бензоколонки.

Парадокси сучасності вчать, що агресія не завжди перемагає переговори, а грізні слова іноді коштують дорожче за барелі. Коли великі гасла зустріли холодну арифметику імпортозаміщення, залишився лише договір і зручний для обох графік поставок.

Мораль проста і гірка одночасно. Сила без підкріплення перетворюється на спектакль, а сміливість сусідів і точні контракти здатні замінити таран.

Там, де санкції роблять дірку в резервуарі, маленька держава з правильним партнером стає новим центром тяжіння.

Інколи велике ім’я втомлюється від крику і вчиться шепотіти домовленості заради тепла і світла в будинках.
#Азербайджан
#Алієв
#рашка
#санкції

Воїни Добра
Мережа Купуй!