Місцеві «феодали» під час війни: як деспотія влади руйнує довіру в громадах.

​Проблема зловживання владою на місцях в Україні не нова, але в умовах повномасштабної #війни вона набула особливо гострого, подразнюючого характеру. Коли країна бореться за своє існування, а мільйони громадян віддають останні сили і кошти на підтримку #фронту та постраждалих, #місцеві #чиновники, очолювані мерами або сільськими головами, нерідко перетворюють свої повноваження на інструмент особистого збагачення та встановлення власної «міні-диктатури».

​Захоплення влади та формування «кланів». ​Це класична модель деформації місцевого самоврядування, коли виборний голова Сергій #Надал та його найближче оточення (так звана «команда») фактично монополізують усі важелі впливу в місті #Тернополі. Йдеться не лише про формальні посади у міській раді, а й про контроль над #комунальними підприємствами, #земельними ресурсами, #дозвільною системою та, що особливо цинічно, взаємодією з #правоохоронними органами.

​Формується замкнене коло, де вигоди розподіляються за принципом лояльності та родинних зв’язків.

#​Земля та #будівництво: Найкращі ділянки, дозволи на вигідне будівництво, зміна цільового призначення #землі – усе це йде «своїм»: родичам, друзям, бізнес-партнерам.

#​Державні #закупівлі та #тендери: Місцеві комунальні підприємства чи відділи закупівель створюють умови, за яких перемогу в тендерах на #ремонт #доріг, закупівлю обладнання чи будь-які інші послуги гарантовано отримують підконтрольні фірми.

​«Імунітет» від закону: Налагодження неформальних зв’язків із представниками #поліції, #СБУ, #прокуратури та #судів створює для «місцевого клану» відчуття повної безкарності, адже будь-які спроби оскарження чи розслідування блокуються на початковому етапі.
​Хамство і відписки як стиль управління.

​Зворотний бік цієї медалі – це ставлення до пересічних мешканців. Замість сервісу, прозорості та справедливості люди отримують хамство, зверхність та формальні відписки. Їхні законні інтереси – чи то виділення ділянки, вирішення соціальної проблеми, чи прозорість витрачання бюджетних коштів – ігноруються, а активні громадяни, які намагаються чинити опір, можуть зіткнутися з тиском чи переслідуванням.

​Це перетворює #Тернопільську владу на деспотичного власника громади, який керує не в інтересах усіх її членів, а на користь вузького кола осіб.

​Війна як каталізатор і маскування.
​У #воєнний час така ситуація подразнює суспільство до критичного рівня. #Війна мала б стати часом максимальної консолідації, прозорості та єдності навколо спільних цілей. Натомість, ми бачимо два негативні процеси:

​Маскування #зловживань: Режим #воєнного стану, обмеження доступу до реєстрів, спрощені процедури закупівель для потреб оборони чи відбудови – усе це створює ідеальні умови для корупційних схем. Багато рішень приймаються кулуарно, посилаючись на “особливі обставини” та “оперативність”.

​Підрив довіри та деморалізація: Коли люди збирають кошти на дрони та автівки для #ЗСУ, волонтерять і віддають останнє, а паралельно бачать, як місцева влада збагачується на сумнівних тендерах чи роздає землю «кумам», це викликає глибоке розчарування. Це руйнує довіру не лише до конкретного мера #Надала, а й до державних інститутів загалом, підриваючи внутрішню стійкість країни.

​Шляхи подолання
​Боротьба з місцевими «феодалами» вимагає комплексних зусиль:

​Посилення #контролю: Необхідна більш активна робота антикорупційних органів (#НАБУ, #НАЗК) та правоохоронців, спрямована саме на розслідування зловживань, пов’язаних із земельними питаннями, забудовою та тендерами на місцях, особливо в умовах воєнного стану.

​Прозорість та цифровізація: Максимальне відкриття всіх даних про місцеві бюджети, закупівлі (з мінімальними винятками для оборонних потреб), надання адміністративних послуг. Цифровізація значно ускладнює ручний режим управління та корупційні домовленості.

​Активізація громадянського суспільства: Місцеві громадські організації, активісти та журналісти повинні мати всі можливості для незалежного моніторингу рішень влади. Їхня пильність і публічний тиск залишаються одним із найдієвіших інструментів протидії деспотії.

​Реформа відповідальності: Посилення кримінальної та політичної відповідальності для посадових осіб, які довели свою непридатність чи заплямували себе корупцією, особливо у період національної кризи.
​Наразі українське суспільство платить надвисоку ціну за незалежність. І вимагає від влади – від найвищого рівня до найменшого села – такої ж чесності, прозорості та служіння інтересам громади, а не особистим клановим потребам. Подолання місцевої корупції – це не менш важливий фронт, ніж військовий, адже він стосується внутрішньої стійкості та справедливості, за які бореться Україна.

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Залізне правило для служителів держави: Спочатку — ЗСУ, потім — чиновник.

​В умовах повномасштабної агресії #путінської #росії, яка прагне повністю знищити #Україну та #українців, питання #мобілізації та забезпечення Сил оборони є критичним для виживання нації.

Суспільство справедливо очікує, що тягар захисту #Батьківщини розподілятиметься справедливо, і першими, хто має довести свою відданість, мають бути ті, хто прагне керувати державою та отримувати з цього високі доходи.

​​Ми стоїмо перед необхідністю запровадження залізного принципу, який поставить фізичну готовність захищати країну та особисте жертовне служіння як обов’язкову передумову для роботи на державній службі.

​Суть ініціативи Воїнів Добра:
​Хочеш працювати на Державу Україну (бути чиновником, суддею, прокурором, поліціянтом, податківцем, або займати будь-яку іншу відповідальну посаду в органах влади)? — спочатку послужи два роки у Збройних Силах України.

​Цей принцип має стосуватися чоловіків (а за бажанням і жінок) при першому вступі на державну службу чи зайнятті вищих керівних посад, демонструючи справжню, а не лише декларативну, готовність «віддати за Свободу і тіло, і душу», як проголошено в нашому #гімні.

​Чому це необхідний крок?
​Довіра та Справедливість: У час, коли тисячі простих громадян залишають свої домівки і професії, щоб стати на захист країни, надання особливих привілеїв та відстрочок від мобілізації для чиновників, суддів та прокурорів, викликає глибоке обурення.

#Обов’язкова #служба у #ЗСУ перед вступом на посаду стане актом солідарності та відновить довіру суспільства до еліти.

​Формування державного мислення: Дисципліна, відповідальність, здатність приймати рішення в умовах критичного ризику — ці якості, набуті під час військової служби, є незамінними для ефективного державного управління. Чиновник, який пройшов горнило війни, матиме значно глибше розуміння ціни державних рішень та справжніх потреб захисників і громадян.

​Перевірка на відданість: Державна служба, особливо на високих посадах, — це не бізнес і не привілей, а служіння. Вимога пройти військову службу є найкращим фільтром для відсіву тих, хто бачить у державній роботі лише шлях до високої зарплати та особистого збагачення. Готовність ризикувати життям за Батьківщину — це найвище свідчення справжньої, а не фальшивої, доброчесності.

​Посилення обороноздатності: Цей механізм стане постійним джерелом підготовлених кадрів для військового резерву, а також забезпечить ротацію та поповнення бойових частин, сприяючи ефективному виконанню мобілізаційних планів.

​Зміцнення інституцій через жертовність
​Не можна ефективно керувати країною, не розуміючи її болю та не ризикуючи собою заради її захисту. Суддя, який служив, краще розумітиме ветерана. Прокурор, який був на передовій, матиме нульову толерантність до зрадників та корупціонерів. Поліціянт чи чиновник, що пройшов армію, буде більш дисциплінованим та відданим.

​Ця ідея вже знаходить підтримку на законодавчому рівні (наприклад, законопроєкт №13347, що пропонує обов’язкову військову службу або базову загальновійськову підготовку для чоловіків, які вперше вступають на держслужбу), проте вона вимагає жорсткішої реалізації з акцентом на повноцінну службу в умовах військового часу.

#​Військова #служба має стати священним паспортом для входу у владні кабінети. Лише так ми зможемо довести світу та самим собі, що в Україні еліта — це не ті, хто втікає від війни чи ховається за бронюванням, а ті, хто готовий віддати все заради перемоги та майбутнього своєї держави.

Воїни Добра
Мережа Купуй!

В Україні гостро стоїть проблема глибокої диспропорції в доходах між значною частиною громадян та представниками державних інституцій, особливо на вищих щаблях влади та в судовій системі. Ця ситуація підриває суспільну довіру, посилює відчуття несправедливості та створює сприятливе середовище для корупції.

​Офіційна статистика та публічні дані свідчать про разючу різницю:
​Переважна більшість пенсіонерів в Україні отримує виплати в межах 3-5 тисяч гривень (середня пенсія станом на жовтень 2025 року складає близько 6 436,79 грн, при цьому більшість пенсіонерів, 55,8%, отримують менше 5 000 грн).

​Натомість, середній розмір #пенсії #суддів становить приблизно 107 тисяч гривень. Найвищі суддівські пенсії можуть сягати й понад 390 тисяч гривень.

#​Заробітні #плати суддів у судах вищих інстанцій (наприклад, у Верховному Суді) можуть досягати 290-360 тисяч гривень на місяць і більше, а в середньому по судовій владі значно перевищують 100 тисяч гривень.

​Середня заробітна плата #прокурора коливається в межах 68 тисяч гривень (з урахуванням надбавок та премій), а найвищі пенсії прокурорів сягають 119-219 тисяч гривень.

​Хоча середня зарплата у фінансовій та банківській сфері нижча, топменеджмент державних підприємств та великих банків може отримувати місячну винагороду, що значно перевищує 1 #мільйон гривень.

​Наявність таких високих доходів у порівнянні з середніми зарплатами та пенсіями по країні (середня зарплата в Україні — близько 26 000 грн) викликає справедливе обурення суспільства, особливо коли ці надмірно високі доходи супроводжуються постійними корупційними скандалами. Широко поширені звинувачення в хабарництві, відкатах, та накопиченні фантастичних статків (численна #нерухомість, елітні #автомобілі, значні суми #готівки) лише поглиблюють кризу довіри до влади та #правосуддя.

​​На тлі такої значної різниці в доходах та рівнях життя, виникає потреба у кардинальному перегляді системи відповідальності для державних службовців та представників судової влади.

​Як механізм відновлення справедливості та посилення запобіжного ефекту пропонується запровадження принципу “#Коефіцієнта #покарання”.

​Суть пропозиції:
​Величина покарання за вчинення адміністративних та кримінальних злочинів, пов’язаних з виконанням посадових обов’язків (особливо корупційних), для чиновників та суддів має бути пропорційно збільшена у стільки разів, у скільки разів їхня заробітна плата або пенсія перевищує середню по країні.

Мета: ​посилення стримуючого фактору: чим вищий дохід і соціальний статус особи, тим вищою має бути ціна за порушення закону та зловживання владою.

​Відновлення справедливості: Покарання має відповідати рівню довіри та можливостям, наданим державою. Особи, які отримують надмірну винагороду з бюджету, що формується в тому числі й з податків громадян з низькими доходами, мають нести і надмірну відповідальність.

​Боротьба з корупцією: Значне підвищення ризику та суворості покарання може стати ефективним інструментом для зменшення корупційних проявів у вищих ешелонах влади.

​Такий підхід підкреслює, що служіння суспільству та висока винагорода за це є не лише привілеєм, а й вимагають бездоганної чесності та значно посиленої відповідальності. Впровадження цієї ініціативи вимагатиме внесення відповідних змін до Кримінального та Адміністративного кодексів України, а також політичної волі для їх реалізації.
#Україна
#судді
#чиновники

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Системна загроза: корупція у #Тернопільському #об’єднаному #міському #ТЦК як виклик #національній #обороні та соціальній справедливості. ​

В умовах повномасштабної #війни, коли кожен #громадянин, здається, має усвідомлювати свою відповідальність за долю країни, #Територіальні #центри #комплектування та #соціальної #підтримки (ТЦК) мали б стати символом організованості та справедливості мобілізаційного процесу.

Натомість, завдяки регулярним медійним повідомленням та резонансним розслідуванням, вони перетворилися на осередок глибокої суспільної недовіри та системної корупції. Це явище є не просто порушенням закону, а прямою загрозою національній безпеці та моральному духу нації.

​Корупційний баланс: здорових «відмазати», хворих — мобілізувати
​Критичний аналіз зловживань у системі #Тернопільського #об’єднаного #міського ТЦК виявляє двосторонню, цинічну схему, яка підриває боєздатність країни. ​

По-перше, торгівля «звільненням» від мобілізації (8’500$-10’000$). Йдеться про численні звинувачення, що посадові особи ТЦК використовують своє службове становище для надання незаконних «послуг» – оформлення #фіктивних довідок про #непридатність, виключення з #військового #обліку чи сприяння незаконному #перетину #кордону. Об’єктом цього тіньового ринку є, як правило, молоді, здорові та платоспроможні чоловіки.
Результат цієї схеми катастрофічний: найцінніший мобілізаційний ресурс, здатний ефективно воювати, залишається в тилу, а корупціонери отримують величезні хабарі.

По-друге, неправомірна мобілізація непідготовлених. Як зворотний бік медалі, ця корупційна «діра» призводить до компенсаторних, але неправомірних дій. Для виконання планів мобілізації, #чиновники Тернопільського об’єднаного міського ТЦК, замість чесної роботи, вдаються до тиску на найменш захищені та юридично менш обізнані категорії громадян. Це стосується чоловіків віком близько шістдесяти років або тих, хто має значні проблеми зі здоров’ям, які очевидно унеможливлюють їхню ефективну участь у бойових діях. Подібні дії не лише не зміцнюють армію, але й призводять до деморалізації, створюючи враження, що держава готова пожертвувати своїми хворими та літніми громадянами, аби прикрити власні корупційні провали.

​Економіка зловживань: Розкіш на тлі війни. ​Фінансовий аспект цієї корупції є найбільш обурливим. #Хабарі, що сягають десятків тисяч доларів за одну «послугу», формують величезні, непропорційні до офіційних зарплат, тіньові капітали.

​Наслідки цих незаконних накопичень неодноразово ставали предметом гучних розслідувань: керівники ТЦК стають власниками елітних #автомобілів, #особняків та #квартир у престижних районах. Це не просто порушення закону – це демонстрація цинізму та морального банкрутства посадових осіб, які збагачуються на війні та крові. У той час, коли країна збирає донати на дрони та елементарне спорядження для бійців на передовій, ті, хто відповідає за мобілізацію, будують собі розкішне життя. Це підриває довіру не лише до окремих ТЦК, а й до державних інституцій загалом.

​Шляхи подолання: Неминучість #покарання та #прозорість
​Поки суспільство бачить, що корупція у ТЦК залишається без невідворотного та жорсткого покарання, довіра до мобілізаційного процесу буде падати.

Для подолання цієї системної загрози потрібні кардинальні кроки:
​Повна прозорість та #цифровізація: Впровадження #електронних #реєстрів та єдиних систем, які мінімізують людський фактор у прийнятті рішень щодо придатності та відстрочки. Це має зробити неможливим видачу фальшивих довідок та маніпуляції з даними.​

Жорсткий #фінансовий #контроль: Негайний аудит майна та доходів керівного складу Тернопільського об’єднаного міського ТЦК та їхніх родин із застосуванням механізмів незаконного збагачення.​

Невідворотність покарання: #Судові #вироки для #корупціонерів мають бути максимально суворими та публічними, незалежно від їхнього рангу чи зв’язків. Це єдиний спосіб відновити принцип справедливості.
​Корупція у Тернопільському об’єднаному міському ТЦК — це не просто кримінальний злочин, це удар у спину військовим, які щодня ризикують життям на фронті. Держава зобов’язана негайно очистити цю критично важливу сферу, оскільки без справедливої та чесної мобілізації неможливо забезпечити ефективну обороноздатність і зберегти моральний стержень нації.
СЛАВА УКРАЇНІ!

Воїни Добра

Сьогодні, коли #Україна стоїть перед екзистенційною загрозою, ми часто чуємо про небажання частини молодих, здорових чоловіків долучатися до #ЗСУ. Здається, вони не усвідомлюють, що справжня ціна ухилення – це не просто відкладена відповідальність, а ризик опинитися в ситуації, значно гіршій за добровільний захист власної держави.

​Мій родинний досвід – це потужний, гіркий урок історії, який не можна ігнорувати. Він чітко ілюструє долю #українця, який не має власної держави і вибору:

​1924 рік, #Польська армія: Мобілізація мого діда в армію #Польської #Республіки, на її захист.
​1944 рік, #червона армія: Насильницька мобілізація мого батька в неповних 17 років, у розпал страшної війни, без належного спорядження чи підготовки, кинутого на передову.
​1985 рік, #радянська армія напала на #Афганістан: моя мобілізація в 18 років, незважаючи на статус студента, для участі в агресивній війні на чужій землі.

​У всіх цих випадках українці воювали не за себе і не за Україну, а за інтереси імперій, які її поневолили. Їхня доля була трагічною: відсутність вибору, ризик загибелі за чужі цілі, а у випадку окупації – примус воювати проти своїх братів.

​Сьогоднішня альтернатива: вибір між ЗСУ та армією окупанта. ​Молодим українцям, які #ухиляються від мобілізації, варто усвідомити: якщо ви не станете на захист України сьогодні, завтра ви точно будете мобілізовані в армію #окупанта. ​Історія окупованих територій #Донбасу та #Криму, а також нещодавно окупованих частин півдня та сходу, свідчить про те, що це не гіпотетична загроза, а жорстока реальність.

​Примусова мобілізація: Окупанти не питають згоди. Вони хапають чоловіків на вулицях, виривають їх із домівок та кидають на найбільш небезпечні ділянки фронту – часто як “гарматне м’ясо” проти власних співвітчизників.

​Відсутність прав та гідності: У лавах армії агресора українець буде мати найнижчий статус, мінімальне забезпечення та нульове ставлення до його життя. ​А воювати проти української армії – це остаточне клеймо #зрадника, яке нестиме вся родина. Це злочин проти власної країни, який не матиме виправдання. ​Для мобілізованих окупантами українців доля трагічна: або загибель, або полон і статус колаборанта.

​Мобілізація після 25 років – це велика помилка, в 20 років я вже відчував себе дорослим чоловіком. Історично, більшість країн мобілізували молодь віком 18–20 років. Це саме той вік, коли людина знаходиться на піку фізичної форми, енергії та здатності швидко навчатися військової справи.
​Багато військових експертів та ветеранів говорять про необхідність зниження мобілізаційного віку, оскільки:

​Фізична витривалість: Молоді чоловіки краще витримують фізичні та психологічні навантаження фронту.

​Освоєння нових технологій: Вони швидше освоюють складну сучасну техніку, як-от дрони, західні системи озброєння та зв’язок.

​Формування бойового духу: Ранній досвід захисту Батьківщини, отриманий добровільно і свідомо, формує сильне, відповідальне покоління, яке нестиме на собі тягар відновлення країни.

​Висновок: ​Сучасний український чоловік має вибір, якого не мали мої дід, батько і навіть я: воювати за #СВОБОДУ своєї нації або бути примушеним воювати за ЧУЖУ окупаційну #імперію.

​Ухилення від мобілізації – це не “збереження себе”, а гра в рулетку, де на кону стоїть ваша гідність, ваше життя та майбутнє України. Вибір за вами: стати героєм, який захищає свою Батьківщину, чи безправною жертвою, кинутою окупантами на смерть у чужій війні.

​Не чекайте, поки ворог прийде за вами і забере ваш вибір. Станьте на захист України сьогодні, щоб завтра мати право жити на своїй землі вільно і гідно.
СЛАВА УКРАЇНІ!

Воїни Добра

Проблема #безкарності #посадових осіб та #суддів за непрофесійні, неправомірні чи відверто корупційні рішення є однією з найбільш гострих і несправедливих у сучасній українській державі, особливо в умовах воєнного стану.

Йдеться про ситуацію, коли #чиновники та #судді, приймаючи рішення, які завдають матеріальної шкоди громадянам або державі, жодним чином не ризикують своїм особистим #майном.

​Чинний механізм компенсації шкоди, завданої неправомірними рішеннями органів державної влади чи суду, покладає основний фінансовий тягар на #державний #бюджет. Це означає, що коли рішення посадовця чи судді скасовується вищою інстанцією, а постраждалі громадяни отримують компенсацію, ці виплати здійснюються з коштів платників податків – тобто з грошей всіх простих українців.
​Така система створює тотальну безвідповідальність та комфортні умови для зловживань: ​стимул до непрофесійності та корупції.

Посадова особа чи суддя, знаючи, що фінансові наслідки її помилкового чи корупційного рішення покриє держава, не має реального стримуючого фактора. Ризик для їхньої особистої економічної стабільності нульовий. Це робить прийняття сумнівних рішень менш ризикованим, ніж воно мало б бути.

​Подвійна #несправедливість для Громадян: постраждала особа не лише зазнає шкоди від неправомірного рішення, але й опосередковано оплачує компенсацію, яка їй виплачується, через сплачені нею податки. Фактично, колективно всі громадяни покривають збитки, завдані недоброчесними діями конкретної особи.

​Це особливо неприпустимо зараз, коли кожен бюджетний ресурс має бути спрямований на оборону та підтримку стійкості країни. Витрачання коштів на покриття наслідків чиновницьких помилок та зловживань є розкішшю, яку Україна не може собі дозволити, і прямою диверсією проти суспільної справедливості.

​Для відновлення справедливості та підвищення якості державного управління необхідне термінове впровадження механізму #персональної #майнової #відповідальності чиновників та суддів.
​
Воїни Добра
​